39-річний Олексій Нашивочніков із дитинства не чує і не розмовляє. Чоловік проектує станції Київського метрополітену.
У кафе "Велика ложка" біля Хрещатика приходить зі стосом бланків Укрметротунельпроекту. Бере аркуш і на звороті швидко пише: "Привет!".
За нашими спинами офіціант розбиває тацю із посудом. Олексій незворушно пише далі:
— Я — єдина дитина в сім"ї. Утратив слух, бо одразу після народження перехворів запаленням легень, мене закололи антибіотиками. Мама до року помітила, що я не реагую на звуки. Лікарі поставили діагноз "двосторонній неврит", це не лікується. Рекомендували носити слуховий апарат. Але в дитинстві я часто від нього відмовлявся, тому не натренував вуха розрізняти звуки. Зараз не звикну. Це все одно, що змусити балерину грати у футбол.
Мати Наталія Миколаївна на вісім років покинула роботу заради Олексія.
— Мама поїхала до Москви у центр реабілітації дітей із вадами слуху і за їхніми методиками займалася зі мною. Вішала таблички "стілець", "стіл" на меблі, купувала "лото"— ігри і підписувала малюнки. Читати навчився у два роки. Після школи для дітей із вадами слуху здуру вступив до технікуму легкої промисловості. Механіка швейного обладнання з мене не вийшло. Але там зустрів майбутню дружину Олену. Вона родом із Кубані, втратила слух у п"ять років після отиту. Вчилася на технолога швейного виробництва. Коли сказав мамі, що хочу одружитися, вона тільки розвела руками: "Ти сам маєш будувати своє життя".
Читати навчився у два роки
Олексій пише три різні історії, як освідчувався Олені, але закреслює їх жирними лініями, дописує після паузи:
— На перерві я оголосив Лєні, що їдемо подавати заяву. Вона подумала, що жартую. Тільки коли під"їхали до ЗАГСу, повірила. Наша 18-річна доця Аліна вчиться у художньому інституті імені Бойчука на дизайнера середовища. Втратила слух у 2,5 року, тому носить слухові апарати.
Нашивочніков нарікає, що суспільство вважає таких, як він, неповноцінними.
— Відмовляють у праві водити авто. Держава не оплачує послуги перекладача, тому з власної кишені викладаємо по 50 гривень за годину. Не можу піти на базар. Доводиться ходити в супермаркети, щоб не випитувати товару і не просити подати "цю баночку" з полиці. Викликати "швидку" просимо сусідів. По телевізору важливі програми не перекладають на жестову мову і не титрують. А в титрованих програмах написане часто прикривають рекламними логотипами.
Архітектурний факультет Олексій закінчив 10 років тому.
— Довчився до магістра. Іспити, заліки складав письмово, з професорами спілкувався за допомогою паперу і ручки. Поблажок не мав. На одному із найважчих іспитів — нарисної геометрії — вся група провалилася. І тільки я та ще двоє однокурсників здали. На п"ятому курсі професорка Лариса Скорик запропонувала працювати в Укрметротунельпроекті. Перше завдання — спроектувати вестибюль і платформу станції метро Сирецька. Потім із другом-однокурсником Андрієм Юхновським проектував Вирлицю і Бориспільську. Усе пишу на папірці, щоби не було неточностей. Тепер закінчуємо станції Деміївську, Голосіївську та Васильківську. Весь інтер"єр Деміївської зроблений за моїми кресленнями, а інші дві — із моїми корективами. Станції ще наприкінці минулого року мали прийняти перших пасажирів. А зараз дату пуску затягують то до Дня Києва, то до Дня Незалежності.
1 
1
Коментарі