— Наш дом построен в 1911 году. Последний деревянный на этой улице. Другие снесли. Мы последние дни доживаем. Дадут квартиру на погосте каком-то, — каже 70-річна Олена Харитонівна. Спирається на поручні ґанку. Будинок стоїть у центрі містечка Клін, що за 50 км від Москви.
Ліворуч її хати — музей ялинкових прикрас. Їх у місті виробляють із 1848 року. Праворуч розташований бізнес-центр. Олена Харитонівна розповідає, що колись її помешкання було на початку вулиці одноповерхових дерев'яних будинків.
— В Москве все не помещаются. Потому и едут сюда. Конторы свои открывают. Но никто не хочет идти на окраину. Вот и уничтожили древнюю улицу.
Тут народився композитор Петро Чайковський. На околиці є садиба-музей. Через місто пролягають залізниця і автомагістраль на Санкт-Петербург. На заводі випускають пиво "Клинское".
— Я сюда переехала к мужу из Белоруссии 50 лет назад. Тогда мой город Гродно был глушью. Это был успех — уехать под столицу, — жінка бере чорного кота. — Недавно туда ездила, ничего не поменялось — глушь и нищета. Хотя в России — такая же нищета. А вы из Украины бежали из-за бандеровцев?
Пояснюю, що подорожую, хочу побачити справжню Росію, її глибинку.
— Так вы неправильно едете. Настоящая Россия на Урале или на Волге. А в Подмосковье особых проблем никогда не было. Вот у нас городок на 80 тысяч людей. Из них половина работает в Москве. А там деньги есть. Помню, как в 1983 году мы ездили в ГУМ, чтобы только посмотреть на новую одежду и сшить себе такую же. Сейчас с Урала специально едут в Москву увидеть, как люди живут.
До обласного центру Твер їхати годину електричкою. За квиток віддаю 150 рублів (66 грн. — "ГПУ"). Жорсткі пластикові сидіння, у тамбурі постійно курять. За вікном пропливають ліс, берези, дерев'яні хати. Вагонами від контролерів перебігають безбілетники.
На залізничний вокзал у Твері пускають повз рамку металошукача. Дорога до центру міста — це житлові будинки радянських часів, облуплені й сірі. З нових будівель — три офісні центри й офіс компанії "Башнефть".
У книжковому магазині "Фолиант" наприкінці вул. Чайковського — стелаж видань, присвячених війні на Донбасі. Чоловік у чорній куртці й камуфльованих штанях гортає книжку російського націоналіста Едуарда Лімонова "Киев капут".
— Они врут. Хоть бы раз поехали на Донбасс и посмотрели, как там укры воюют, — бачить, що беру книжку воєнного публіциста Владислава Шуригіна "Как воюют на Донбассе".
— А вы откуда знаете? Пишет же здесь военный обозреватель, — кажу.
— Я там был два месяца. В Луганской народной республике. Хохлы умеют очень хорошо убивать. Но и сами дохнут много. Когда держали Луганск, они чуть ли не в открытую ходили в атаку. Ми их стреляем, а они идут. Так бабу эту бешеную взяли, что сейчас в Москве голодает. Савченко, кажись. Поперлась со своими на нас в полный рост, вот ее и спеленали. Если интересно поехать туда, пиши номер.
Диктує номер і просить дзвонити будь-коли. Ввечері телефоную — номер не відповідає.
У місті популярний загиблий 2002 року автор і виконавець блатних пісень Михайло Круг. Тут народився і виріс. Його пісні лунають у маршрутках, по радіо. Фотографії Круга висять на бігбордах вулиць. У центрі продають магніти, футболки й чашки, що мають цитати з його пісень.
— Круга вбили тут, у Мамуліно (мікрорайон Твері. — "ГПУ"). Так что Тверь — Мекка для любителей шансона. В его дом даже экскурсии водят, — розповідає захмелілий продавець сувенірів на бульварі Радищева.
45-тисячний Торжок, що за 50 км від Твері, має статус туристичного міста й тисячу років історії. В давнину тут зупинялися купці, бо поселення заснували на перехресті сухопутних і річкових шляхів.
Сьогодні в Торжку відремонтована центральна площа, де колись проводили ярмарки, набережна річки Тверця — з магазинами і їдальнею. Мостом із поручнями в кованих квітах можна перейти на інший бік райцентру. Там обшарпані дерев'яні будинки й панельні 5-поверхівки. Частина вулиць не має тротуарів.
На подвір'ї 4-поверхівки бігають дві кавказькі вівчарки. Внутрішній бік воріт пофарбований у колір російського прапора. Коли пробую сфотографувати псів, один кидається на мене.
— А ну пошел нах… й отсюда, поганец, — з першого під'їзду вибігає невисока жінка з березовою мітлою. Замахується на собаку. Кидає мітлу й просить цигарку. — Я из деревни Грузиново, километров 10 отсюда. Каждый день приезжаю улицы убирать. 9 тысяч рублей зарплата (2 400 грн. — "ГПУ"). Плюс сдаю вторсырье, которое найду. В деревнях народ умирает. Поля стоят, заросшие березами и пыреем. Где в деревне трактор есть — там работают. А где нету — там токмо пить остается.
У Торжку розташований військово-навчальний центр для пілотів. Вертольоти кружляють над шпилями десятків церков. Є три монастирі.
— Город был бы очень красивый, если отремонтировать все. А так в полуразрушенном или разрушенном состоянии. Люди здесь тысячу лет живут, но, наверное, такой бардак был только после монгольского ига, — каже касирка в їдальні.
До Шліссельбурга на Ладозькому озері везе новий виготовлений у Львові автобус. У 14-тисячному місті — два кафе. На острові розташована фортеця "Орешек", споруджена 1323 року. За радянської влади тут обладнали лабораторію з дослідження смертельних вірусів віспи й сибірської виразки. Під час Другої світової війни острів розбомбили німці. Відтоді напівзруйновану фортецю не відбудовували.
Щоб потрапити до порту, потрібно пройтися по кісточки в болоті. Наприкінці алеї стоїть пам'ятник Петрові І. Порт — порожній. Лише біля води фотографуються чоловік із жінкою. Від них долинають уривки фраз українською.
— Ви українською говорите? — запитую.
— Так, ми ж українці, — вибухають сміхом. — Це ж треба — в пустому порту зустріли земляка.
Подружжя з малою дитиною приїхали з міста Кремінця на Тернопільщині до родичів, які живуть у сусідньому Кіровську.
— Ми 20 років тут живемо. У Львові вчилися на крановщиків-висотників. Сюди поїхали за довгим рублем. Українською між собою вдома говоримо, щоб не забути, звідки родом, — розповідає родичка кремінчан. — Але скоро переберемося до Фінляндії. Там будинок у лісі купили.
— Стежите за тим, що відбувається в Україні?
— Українці з ума сошли. Вбивають одне одного. Це ж гражданська війна. А оці, з Західної України, кажуть, що бідно живуть, і просять гроші. Поїдьте у Кремінець, подивіться, які хати понабудовували. А тепер на Донбас лізуть і людей убивають.
Родичі починають сперечатися.
— А що, Донбас — то не Україна? — каже жінка з дитиною на руках. — Нащо ви лізете до нас? Наші хлопці захищають Україну.
За кілька хвилин суперечка згасає. Усі обіймаються і йдуть до чорного позашляховика.
2 000 рублів — 890 грн становить у Росії штраф для пасажира маршрутки, якщо патрульний інспектор помітить його з непристебнутим ременем безпеки.
2 
1
Коментарі