Степан і Тетяна Гапонюки із села Воля Ковельська на Волині 2006-го всиновили п'ятьох дітей. Степан Іванович, 50 років, зустрічає на порозі. Запрошує до будинку. У вітальні стоїть фортепіано.
— На ньому грає найстарший син Андрій, — каже господар. — Йому 26 років. Закінчив Дрогобицьке музичне училище. Зараз робить автосварщиком. Пише партитури. Доки не одружився, живе з нами. Ще один син Міша ходить у сьомий клас. Вєня, Аня і Ліда мають власні сім'ї.
Всиновити дітей вирішили, коли дізналися, що дружина більше не зможе народити.
— Так хотілося знову чути дитячий голос у будинку, — розповідає Тетяна Олександрівна, 48 років. — Зібрали всіх своїх синів і дочок, порадилися. Вони нашу ідею підтримали, тому ніяких разногласій не було.
У вітальню вбігає Марія, 9 років.
— А ми на вас чекали. Мама спекла печиво, — вітається.
Її забрали з Володимир-Волинської лікарні з братом Юрієм, 6 років.
— Тато в них помер, а мама відмовилася доглядати. Віддала бабусі, — згадує Степан Іванович. — Пізніше жінка потрапила в будинок для літніх, а діти захворіли, їх поклали в лікарню. Там ми і зустрілися.
Ще трьох забрали із Сумського будинку маляти. 8-річна Катя народилася в Конотопі. Мати виховувала її сама. Згодом зникла безвісти. Про родину 6-річної Ліди я нічого не знаю. Мені дали документи, де вказано, що мама в роддомі відмовилася від дівчинки. Сім'я 7-річної Юлі була позбавлена батьківських прав. У документах прочитав: "У зв'язку із загрозою життю дітей".
Усіх спочатку вчили їсти приборами, вмиватися і гратися.
— Довелося вчити елементарного. Малі навіть не знали, як їсти суп. Черпали його руками. Ложку тримати не вміли. Не розуміли, навіщо в хаті вазони, потрощили всі. Фломастерами розмалювали обої по всій хаті. Але через півроку виховний процес узяв своє. Ніколи їх не б'ємо. Розуміємося на словах. Коли щось обіцяю, то завжди виконую. Не хочу втрачати авторитет в їхніх очах.
Юлія проситься до матері на руки.
— Ти вже велика, так не можна перед гостями, — пояснює дівчинці Тетяна Гапонюк. — Для неї найгірше покарання — посидіти спокійно 5 хвилин. Любить аеробіку, уміє ходити на руках, робить підйом із переворотом. Хоче стати спортсменкою.
Обробляють 20 сотих городу.
— На зиму заморожуємо 20 відер клубніки, бо діти її люблять. Душимо яблучного соку літрів зо 200. Газову плиту та пральну машину нам подарували друзі з Німеччини. Райдержадміністрація виділила площу в сусідньому селі під забудову. Там уже майже звів великий сучасний будинок. Облрада дала машину "Фольксваґен Пассат". Мені вона не треба, а дітям знадобиться. На одного малого платять щомісячно два прожиткові мінімуми — близько 2 тисяч гривень.
1 
1
Коментарі