28-річна олімпійська чемпіонка Оксана Баюл уже 12 років живе в Америці. В Нью-Джерсі у неї — 200-метрова квартира на 17-му поверсі, а в гаражі — два "мерседеси". В апартаментах живе улюбленець — пес породи чихуахуа Пупсик.
Торік Оксана вперше за 12 років приїхала до рідного Дніпропетровська. Відвідала могилу мами, розшукала батька, якого ніколи не бачила.
— Він зустрів мене з хлібом-сіллю, — витирає вона сльози. — І показав вирізки з газет зі статтями про мене, які збирав весь цей час.
Сергій Баюл пішов із сім"ї, коли Оксані було два роки. Її мама працювала в паспортному столі. Мріяла, щоб донька стала балериною. У три роки бабуся відвела Оксану до гуртка. Балетної секції не було, тому обрали фігурне катання. Повненьку незграбну дівчинку брати не хотіли. Записали в групу найслабкіших і попередили, що за півроку відрахують.
— Я вставала о шостій і тренувалася до блювоти, — пригадує спортсменка.
Подружок у майбутньої чемпіонки не було. Весь вільний час вона проводила з хлопцями. Ходила в шортах, плювалася й матюкалася.
Коли Оксані було 14, її мама померла від раку. Незабаром не стало й бабусі. Дівчина залишалася ночувати в роздягальні на катку. 1993-го, перед чемпіонатом Європи з фігурного катання, зі США до України прилетіла тренерка Галина Змієвська. Вона забрала Оксану до Одеси, поставила їй кілька номерів. І дівчина завоювала срібну медаль. А за рік виграла чемпіонат світу. Змієвська тоді запропонувала Оксані жити в своїй сім"ї й оформила над нею опікунство.
1994 рік. Організатори Олімпіади в Лілліхамері у паніці шукають український прапор та гімн.
Зала півгодини аплодує стоячи, а Оксана жує за лаштунками улюблений "Снікерс" і не знає, що вся ця метушня — через неї.
Напередодні на репетиції сталося лихо: німецька фігуристка Таня Шевченко, стрибаючи, зачепила гомілку Оксани. Лезо ковзана розпороло м"яз, українка знепритомніла у калюжі крові.
Казали, що це — вже друга "замовлена" травма. На початку Олімпіади посварилися дві лідерки — американки Ненсі Керріган та Тоні Хардінг. Охоронець Тоні вдарив Ненсі по нозі залізним прутом. Хардінг не потрапила навіть до десятки, а Керріган, хоч і була травмована, чудово відкатала оригінальну програму.
Тренери Оксани Валентин Ніколаєв та Галина Змієвська сумнівалися, чи зможе їхня підопічна вийти на лід. Вживати знеболюючі не можна було через допінг-контроль. Пізно вночі Оксані принесли мішок з листами від фанатів. У пошті лежав конверт, де на папері лайном був намальований хрест. А внизу — підпис англійською: "Ти ніколи не виграєш, бо ти — те, чим це намальовано". Тренерка тільки відмахнулася:
— Це — до грошей.
Свого "Помираючого лебедя" під музику Чайковського Баюл відкатала з кам"яним обличчям. Тренери кричали їй:
— Дура! Стрибай комбінацію!
— Не думаючи ні про що, я стрибнула два потрійні "тулупи" підряд, — згадує фігуристка. — Зал ревів. Приземлилася і прошепотіла: "Господи, дякую". І відразу ж: "Мать вашу", — і заридала.
Керріган отримала срібло. Вона стояла на другій сходинці п"єдесталу в розкішній золотавій сукні. А Баюл, із золотою медаллю на грудях, дивилася на український прапор, який повісили догори ногами. Вбрана українка була в напівдитячу рожеву суконку з пір"ям. Цей костюм їй пошила відома в Одесі кравчиня. Грошей з Оксани вона не взяла.
Одразу після перемоги на Олімпіаді Змієвська та Баюл переїхали до Америки.
За участь у новорічному шоу заплатили мільйон доларів
— Мене називали Попелюшкою. Я гастролювала всіма штатами з льодовим шоу. Купила собі десятикімнатний будинок, написала книжку. Мала власного кухаря, стиліста, косметолога, водія, кравчиню. Коли я натякнула, що люблю шоколадні батончики, кондитерська фабрика одразу запропонувала стати її обличчям і завалила коробками з шоколадом. Косметику "Оксана Баюл" американки змітали з полиць магазинів. За участь у новорічному шоу мені заплатили мільйон доларів.
Оксані тоді було 16, і в неї "поїхав дах".
— Я обзивала журналістів недоумками, а вони друкували мої фотографії. Витрачала десятки тисяч на сукню від Версаче, навіть не примірявши її. І колупалася в зубах на світських раутах.
Якось Баюл голою вирушила на прогулянку по готелю. Їй співчували тільки гомосексуалісти та лесбіянки — люди, які й досі залишаються найкращими її друзями. Фігуристка почала пити.
— Це в мене спадкове, від тата, — зітхає вона. — Мені досить було побачити горілку, і мозок відключався. Уранці мене гримували, робили зачіску, виводили на лід. А ввечері я пила від сорому й самотності. Поряд були сотні чоловіків. Вони хотіли, щоб викрутаси й фігури я робила не на катку, а в ліжку.
1997-го п"яна фігуристка на швидкості 100 миль/год. в"їхала на "мерседесі" у дерево. Підлікувавши, її змусили пройти курс лікування від алкоголізму. Дорогою до лікарні спитала у свого психолога:
— Френку, я помру?
Він відповів:
— Якщо не лікуватимешся — помреш.
Вона лікувалася три місяці. Преса знущалася: "У горілці Баюл крові не виявлено".
— Коли я вийшла з лікарні, мені було 20, — сумно жартує фігуристка. — А за законами США спиртні напої можна було купувати тільки у 21.
Колишній тренер Баюл Валентин Ніколаєв переїхав до Штатів. Вона прийшла до нього із припухлими очима, великим животом.
— Він дав мені три місяці — набрати форму, — розповідає Оксана. — Я ревла, але змогла повернутися до життя.
2000-го на різдвяній вечірці фігуристка познайомилася із бізнесменом Євгеном Суніком, сином українських емігрантів. Він не знав, хто вона. Женя допоміг Оксані відкрити свій бізнес: з 2001-го спортсменка випускає костюми для фігуристів "Лінія Оксани Баюл".
Вони прожили в цивільному шлюбі п"ять років. Навіть заручилися, але незадовго до весілля розійшлися. За два тижні по тому Оксана зустріла Джима Бреннона.
— Джим — стовідсотковий американець, — ділиться вона. — Йому 42, він не був одружений. Займається будівництвом доріг і знаходить спільну мову з моїм улюбленим псом.
Після помаранчевої революції Баюл прислала вітальний лист Вікторові Ющенку. А торік, на благодійному балу Олександра Пономарьова у Києві, особисто познайомилася з президентом та Юлією Тимошенко.
— Я тепер інша, — божиться вона, — жодної краплі спиртного і ніяких авантюр. І "Снікерсів" більше не їм — не можу.
2 
1
Коментарі