Ексклюзиви
Середа, 05 березня 2008 15:13

Євдокію Артюх пограбували цигани

Автор: фото: Наталія ПАВЛЕНКО
  Євдокія Артюх із села Помоклі Переяслав-Хмельницького району на Київщині на обійсті тримає трьох курчат, трьох котів і собачку
Євдокія Артюх із села Помоклі Переяслав-Хмельницького району на Київщині на обійсті тримає трьох курчат, трьох котів і собачку

Євдокія Артюх, 90 років, живе сама в с. Помоклі Переяслав-Хмельницького району на Київщині. У голодовку 1933 року вона втратила батька, діда й бабу. Жінка не знає, де їхні могили.

У Помоклях хати розкидані далеко одна від одної. Навпроти обійстя Євдокії Овсіївни простягся ліс. У селі його називають гаєм. Господиня довго не відчиняє дверей. Каже, що боїться.

— Цигани часто навідуються, — запрошує до кухні. Там на плиті вариться суп. — Я замітала у дворі, коли це йдуть удвох із дитиною. Одна й каже: " Тряпки дайте, бо дитині давить ботінок, буду напихать туди". Он, — відказую, — попратеньке висить, візьми яку. Вона: "Ні, я бачу у веранді те, що треба". Заскочила до дверей, як дала мені дрючком по ногах. Я аж присіла. Відірвали у скрині замок, забрали покривальце — все те, що на смерть.

Жінка виключає газ і проводить через сіни до прибраної кімнати з піччю.

— А це тижнів зо два тому моє собача гавка, — сідає на диван, босі ноги ставить на долівку. — Дай, думаю, прохилю трошки двері да гляну. Коли дві циганки як дунули в хату, мене відштовхнули. Руку забила й досі не загоїлася. Кричу у вікно сусідці: рятуй мене, Віро. Вона зняла ґвалт. Того разу цигани нічого не взяли.

Розповідає, що в 4 роки залишилася без матері. Вона померла від запалення легень.

— Жила з дідом, бабою і сестричкою Раєчкою, на рік молодшою. До колективізації свого лісу було 22 гектари, звався він Гуленкова сосна. Як став колгосп, віддали все і конячку відвели. Дожили ми до голоду, — витирає сльози. — Мене і таких дівчаток, як я, возили під Шевченкове (село в районі. — "ГПУ") пирій вибіжать. Насиплють у котел муки якої з овса, не мазане воно, без картоплі. І по стілечки хлібця, — показує шматочок, розміром з півпальця. — Я той хлібець раз укушу. А то заховаю: бережу додому, бо там чотири душі.

Я не запам"ятала, де могилки рідних

Каже, що мала заможну тітку. Та час од часу давала їжу. Так тривало доти, доки до неї не нагрянули ударники, які все забрали.

— Такі ми зробилися пухлі від голоду, — зав"язує міцніше хустку, — що шкурочка тріскалася, з-під неї вода бігла. Коло нас у Зозулих душ шість померло, у Каруків — душ зо п"ять. Тітка Векла, було, прийдуть і кажуть: "Не стало у П"яндика дитини". Коли це знайшли в нього порубане дитя.

Каже, спочатку помер її дід Гордій, потім — баба Векла.

— А на Петрівку не стало й батька. Діда й бабу поховали в домовинах, а батька вмотали в якусь ковдру. Я така слаба була, що не запам"ятала, де могилки рідних. Походжу, походжу по кладовищу, а не знайду.

Говорить, що після голоду не мали чим зорати городу. То за цю послугу одного року віддали шафу, іншого — ліжко.

— А в 34-м году в нашу хату позвозили діточок з усього села. Такий собі садік дитячий. Дітки в мене жили 9 год, сезонно. На зиму їх рідня забирала, а рано весною, як починалася робота в колгоспі, — до мене. Я курси виховательок закінчила в Переяславі.

Після цього жінка до пенсії працювала у колгоспі на пайках.

— Як добавляли пенсію, за стаж тільки 30 рублів додали. Ті документи, що я діток доглядала, згоріли, — скаржиться вона.

У селі живе донька Євдокії Артюх — Галина, у районному центрі — Раїса. Ще жінка має сина Іполита, той мешкає в сусідньому, Яготинському районі. Всі діти часто провідують матір.

— Просила чоловіка: "Записуй як хочеш, тільки не Іполіт. А в нього брат був Політ, загинув під Ленінградом. Коли це йде з сільради, голову опустив. Я відразу здогадалася, що Політом записав...

Додає, що чоловік Іван помер 10 років тому.

— Він з війни недобрий був: і плечі, і ноги постріляні-побиті. Перед смертю сказав: "Не плач, я сто год житиму". Видихнув і вмер. Він не обіжав мене ніколи. Побралися молодими, мені, должно, 18 год було. Він пішов в армію, на командірів у Польщі вчився.

Жінка йде до воріт, опираючися на ціпок. За нею біжить рудий пес.

— Оце маю трьох котів, трьох курчат, ніяк не здохнуть, і цю собачку.

1917, 28 липня — Євдокія Боліла народилася в Помоклях на Київщині, у 4 роки втратила матір Марію
1933 — від голоду померли дід Гордій, баба Уляна, батько Овсій
1935 — вийшла заміж за односельця Івана Артюха
1944 — народилася донька Рая, нині на пенсії; за рік — Галя, нині інвалід другої групи
1947 — з"явився на світ син Іполит, нині військовий
1997 — помер чоловік
2008 — у хату забралися цигани
Має п"ятьох онуків, шістьох правнуків, сестра Раїса живе у Криму

Зараз ви читаєте новину «Євдокію Артюх пограбували цигани». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода