Ексклюзиви
Четвер, 18 вересня 2008 18:33

Євдокія Сіряк служила на зенітній батареї

Автор: фото: Наталія ПАВЛЕНКО
  Жителька села Ташань Переяслав-Хмельницького району Євдокія Сіряк із онукою
Жителька села Ташань Переяслав-Хмельницького району Євдокія Сіряк із онукою

"Як заколупало на війну, ходила на окопи на роботу, — каже Євдокія Сіряк, 89 років, із села Ташань у Переяславі-Хмельницькому районі на Київщині. У неї великі ясні очі, у роті, жодного зуба. — Ось мене і подругу визивають у сільську раду: "Візьміть продуктів і білизну". Повезли в Білорусію, у місто Молодечно. Кругом усе дротом обгороджено, зенітки стоять. Висадили нас і згрузили пушки. Це война: дали обмундірованіє і вчать: "Ти — заряджаючий, ти — управляючий, ти — направляючий, ти — піднось патрони". Муштрували рік. Вийшла би заміж за офіцера, якби не війна", — гладить рукою по кофтині.

Розповідає, що після війни її старша на 8 років сестра Марфа залишилася вдовою з трьома доньками.

— До неї сватався удівець Сергій з трьома дітьми. Поки він воював, дружина вмерла від застуди. Марфа йому говорить: "Ні, бери мою сестру". Я — чи дурочка, чи щаслива, а согласилася, — сміється. — До нього з хлопцями діла не мала — боялася глупостей. А що вдівець, так де ж парубка взяти? Нема кого ждать, война позабирала.

Євдокія народила ще чотири дитини: Тетяну, Віру, Василя й Миколу.

Зараз нічого так не стоїть, як тоді та капля молочка

— Коля 12 років по тюрмах відсидів за крадіжки. Пробував біля мене жить, але знову дружки знаходилися, штовхали на слизьке. Захворів на запалення легень. Доньки хотіли його у лікарню забрать, та казав: "Мене звідси тільки вперед ногами винесуть". Три годи вже як його нема, — витирає сльози. — А потім у Васі інсульт: упав, до сознанія так і не прийшов. Я так зажурилася за дітьми, що зовсім згорбилася. Це на стулі я рівно сиджу, а хату переходжу з ослінчиком, не розігнуся. Доньки біля мене діжурять, хата і грядки на них.

Згадує, що в Голодомор 1933 року втратила матір.

— Уже не можу згадати її обличчя. А фотографії нема, не було моди фотографуватися. У голодовку листя липи рвали та сушили. Коняка у нас була, раз напоролася грудьми на штир. Позвали веретеринара, сказав: "Треба скотину забрать у хату і лікувать". І вижила, і работали ми ще з нею. Ось пішла селом чутка, що кіньми і коровами будуть скиртувати хліб у копи. Робітників харчуватимуть. Батька забрали туди, менша сестра Маруся пішла у садок. А я залізу на вишню, у тикву ягід насиплю і несу в садік. І няні, і завідувачці дам, вони мені в тикву супу насиплють і на діжці поставлять. А в сінях у пляшках молоко стоїть, то я капельку наллю собі, щоб суп помазать. Зараз нічого так не стоїть, як тоді та капля молочка.

1919, 14 березня — Євдокія Лабузна народилася в с. Ташань Переяслав-Хмельницького р-ну на Київщині
1944 — рік служила в армії, на зенітній батареї в Молодечному в Білорусі
1945 — вийшла заміж за тракториста Сергія Сіряка, на 9 років старшого. Удочерила його 12-річну Галину, Марію, 10 років, та 5-річну Софію; за рік народила доньку Тетяну
1949 — з"явилася на світ донька Віра
1951 — народився син Василь
1954 — народився син Микола
1993 — помер чоловік

Зараз ви читаєте новину «Євдокія Сіряк служила на зенітній батареї». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода