— У в'єтнамців спальня й туалет — в одній кімнаті, відгороджені занавіскою. Сам туалет — це діра в підлозі. Коли це побачив, зрозумів, що скаржитися на життя в Україні не варто. На вулицях багато щурів, які бігають ледь не по тобі. Усюди таргани, гекони, змії, — розповідає 28-річний Артем РАДУЧИЧ із Києва. Рік був у В'єтнамі. Нещодавно повернувся в Україну, бо дружина Вікторія, 27 років, не схотіла там жити.
Артем за професією кухар. Працював у багатьох столичних ресторанах. Вікторія займається флористикою.
— 2014-го в ресторанному бізнесі був повний розвал. Жити було тяжко. Ми знімали квартиру в Києві, а зарплати туго платили. Були думки, що в Україні вже нічого хорошого не буде. Деякі наші київські друзі живуть у В'єтнамі вже п'ять років, — розповідає Артем.
— Вони прислали для нас запрошення. Оформили туристичні візи на три місяці. Ми зібрали сумки, купили квитки, сказали усім "До побачення" й поїхали.
Переїзд в один бік коштував $750 з кожного. До міста Нячанг у В'єтнамі добиралися три доби.
— Перша картинка, яку побачив — пальми й багато мопедів. Спека скажена, 40 градусів. Хотілося скоріше переодягтися у щось легке. Бо з Києва вилітали наприкінці осені. На нас були теплі речі, — пригадує Артем.
Поселилися в готелі.
— У старовинному будинку велика кімната, — каже чоловік. — Посередині величезне старе ліжко. Більше нічого, порожньо. Пізніше знайшли нормальну квартиру на шостому поверсі. З видом на море. Вона коштувала 400 доларів. За квартплату ще доларів 25–30 платив.
Із собою мали 2 тисячі доларів.
Два тижні жили без роботи. Ходив по ресторанах, готелях, запитував, чи не потрібен там кухар. Знайшов місце шеф-кухаря в ресторані європейської кухні. Його власниця взяла Вікторію на свій корабель гідом. Їй просто видали текст, який потрібно було вивчити, і щодня вона його розказувала туристам, — розповідає Артем Радучич.
— У мене був друг Бієн. На кухні працював моїм помічником. Запросив мене додому. Говорить, у мене дружина, дитина, накриємо стіл, посидимо всі разом. Забрав мене на своїй старій "Хонді". Квартира в нього — просто чотири стіни. Замість дверей шторка. Ліжко — це матрац. Ні стільців, ні столу. На підлозі розклали страви, сіли навколо й почали їсти.
Бієн розповів, що купатися в морі вночі не можна. Тільки роздягнешся і відвернешся — речей уже немає. Як ідеш із фотоапаратом, сумкою — тримай її біля себе. Бо зірвуть і втечуть, — продовжує Артем.
В'єтнамці ніколи не дотримуються правил дорожнього руху. Не розуміють знаків. Одне одного ніхто не поважає. Їздять, як їм заманеться. Щодня там безліч аварій. Люди масово їздять на мопедах. Усі — без прав. Але найголовніше — це бути в шоломі. Якщо поліцейський бачить тебе на мопеді без шолома, наздоганяє і прямо на ходу б'є дубинкою по голові.
Здивувало, що на мопедах вони перевозять навіть холодильники, телевізори, шафи й ліжка. Один мопед може стільки всього перевезти, що я ніколи не бачив, щоб у машину стільки вантажили. Автомобілів майже нема.
Практично всі в'єтнамці говорять англійською. Вони вивчають її, бо це — їхні гроші. Потім з іноземцями вільно спілкуються. Часто працюють на них.
У самому місті ще досить безпечно. А от за його межами деякі люди, наче дикуни. Там навіть мафії ще збереглися і місцеві банди. Вони спокійно можуть прибити людину, щоб забрати гроші, телефон, камеру.
У будинках дуже багато мурах. Сміття потрібно виносити одразу ж, як поїв. Бо комахи миттєво збігаються. Коли дружина поїхала, я перебрався на другий поверх, аби зекономити. Першої ж ночі прокинувся від того, що мене, в прямому сенсі, їдять. Увімкнув світло, подивився — весь у мурахах. Таргани також лізуть звідусіль. З цим нічого не зробиш. Коли в квартиру пробирається гекон, його чіпати не слід. Гекони знищують комах.
Щури бігали по кухні в ресторані, по моїх ногах. Якось один упав просто переді мною з витяжки на кухні. Спочатку в мене був шок. Викликали спеціальні служби зі знищення щурів і комах. Та їхньої роботи вистачає максимум на тиждень.
Комах їсти не наважився
— Місцеву їжу у В'єтнамі не раджу куштувати. Краще шукати пристойні ресторани й готелі, де готують європейці, — каже Артем Радучич. — В'єтнамці все роблять на підлозі. М'ясо відбивають на каменях. Бачив, як різали живу кобру. Витягли з неї серце, кров вилили в чарку з горілкою і випили. Потім зі змії знімали шкіру, м'ясо смажили на вогні. Сама кобра дуже кістлява. М'ясо крокодила й страуса — жорстке. Комах їсти я не наважився. Готували зародки качки. Чистили яйце, а там — вже сформоване каченя. Хоча тушкована яловичина в спеціях сподобалась.
Я дуже сумував за нашою кухнею, традиціями. Ми навіть Великдень там влаштовували. Я пік паски, запікав буженину. Фарбували яйця. Новий рік святкували і наш, і в'єтнамський. Вони дуже довго готуються до нього, прикрашають домівки, запускають повітряних зміїв, готують страви. А гуляють дві години. Після цього просто йдуть спати, на вулицях — тиша. Незвично для нас.
3 
1
Коментарі