Письменник і дисидент Іван Дзюба живе на дачі у селі Рудики за 30 км від Києва. 26 липня він відзначить 80-річчя. По вул. Мистецькій на крутому схилі серед високих котеджів стоїть білий будинок під зеленим дахом. Ворота відчиняє дружина Марта Володимирівна, 68 років.
На подвір'ї бігають лабрадор Чері й безпородна Мушка.
— Чері, йди Івана поклич! — гукає господиня.
Собака схоплюється. За хвилину виходить Іван Михайлович у жовтій футболці, сірих шортах і чорних мокасинах. Кличе до саду.
— Дружини основне заняття — квіти. Я відповідаю за горіх і фрукти. Цього року тільки виноград і горіх вродили. А абрикосів усього шість на два дерева. Зараз проблема велика — бджіл немає. На них наші мобільники впливають. Порушують електромагнітні хвилі. Бджола вилітає з вулика, втрачає орієнтацію і не повертається. Люблю фрукти, та після операції на щитовидці розвинувся гострий діабет. З'їм два кислі яблука та мушу робити собі укол.
Дзюби отримали землю 1989-го.
— Дуже гарне було село. З качками, коровами. А зараз на всі Рудики лише одна корова лишилася, — показує на сусідні будинки. — Тут митці спочатку жили — письменники, художники, співаки. Зараз їх майже немає. З одної сторони живе якийсь юрист, через дві хати Дмитро Гордон (телеведучий. —"ГПУ") щось готичне собі збудував. Ми довго не будувалися, бо не мали грошей. 1991-го я отримав премію фонду Антоновичів 5 тисяч доларів, то вже поставили будинок.
Іван Михайлович сідає у розкладне крісло в затінку дерев, у якому зазвичай відпочиває. Спирається ліктями на коліна.
— Перед своїм ювілеєм написав жартівливий текст "Антиювілей". На антиювілеї: забороняється вживати прізвище антиювіляра, виголошувати тости й промови. Пропоную говорити про футбол, а не про політику. Раніше вболівав: спочатку за донецький "Шахтар", потім за київське "Динамо". Утратив інтерес після того, як наші футбольні клуби понабирали легіонерів з-за кордону.
Мушка підбігає і тицяється господареві мордою в руку. Скавчить, щоби погладив. Дзюба сміється.
— Май совість, — підходить дружина. — Це в 90 років можна стільки говорити. Тобі 80, ти не є такий старий, — кличе на кухню обідати.
— Найкращі мої життєві моменти з дружиною пов'язані. Ми познайомилися у Львові. Був 1962 рік. Я, Микола Вінграновський та Іван Драч виступали на літературних вечорах. Було багато гарних дівчат. Потім прийшла Марта. Ми весь вечір тільки з нею танцювали. Дмитро Павличко помітив, показує на її маму Ольгу Іванівну, вона дуже красива була. Каже: "Бачиш, яка мама, така і дочка буде". За рік одружилися.
Подружжя має доньку Олену, 47 років, і онуку Ольгу. Донька викладає словацьку, словенську і хорватську в університеті Шевченка. Ольга закінчила той же вуз.
— Я був дуже поблажливим батьком. Ніколи не бив дитину. Одного разу Оленка мене чимось розсердила, вона вже старша тоді була, я вибіг до неї з паском, а вона так щиро розреготалася. Хотів іще дітей, але через конфлікти з владою вирішили їх не заводити. Дуже шкодую через це. 1965-го написав "Інтернаціоналізм чи русифікація?", і нас переселили на Повітрофлотський проспект у величезний будинок, де жили працівники КДБ. Щоб я був під рукою. Він увесь прослуховувався. Але ми це знали. П'ять років не говорили вголос, а переписувалися.
Пес розстилає зятеве ліжко
Улюбленці родини Чері й Мушка люблять спати на ліжку.
— Чері має своє місце в кімнаті дочки і зятя, але як нікого нема, переходить на їхнє ліжко. Навчився розстеляти його лапами, — каже Іван Михайлович. — А Мушка, як тільки я встаю, швиденько влягається на мою подушку.
Марта Володимирівна згадує першого собаку, спанієля Джеррі.
— Іван часто брав його з собою вранці на пробіжку. Зазвичай знімав плащ, вішав на пліт, доки бігав, а пес його чекав. І раз погано почувався і вернувся не за півгодини, а за 20 хвилин. Джеррі й сліду немає. Як підходить півхвилини до півгодини, пес біжить щосили. Виявляється, Джеррі проводжав Івана, йшов у своїх справах, а потім повертався вчасно. А Іван думав, що пес плаща стереже. То так раз плащ і вкрали.
3 
1
Коментарі