—?Свое настоящее имя постоянно забываю. Все меня зовут Владимиром Илличем, — каже 76-річний Олександр Скляров. Він — двійник Володимира Леніна.
Зустрічає біля зелених воріт свого будинку на столичній Куренівці. Він у чорному костюмі, шкіряному картузі. На комірці білої сорочки зав'язана червона краватка в білий горох.
—?Уперше про схожість із вождем сказали 1960 року. Тоді навчався в Київському політехнічному інституті і танцював в самодіяльному ансамблі. Якось на репетиції одна дівчина глянула на мене і сказала: "Саша, а ти на Леніна схожий!". Я здивувався. В мене тоді була пишна шевелюра, а в Леніна волосся ще в молодості повипадало. На початку 80-х влаштувався інженером з техніки безпеки в колгоспі під Києвом. Як тільки вийшов на роботу, всі почали кликати "Іллічем", а пам'ятник Леніну, який стояв в центрі села, називали моїм. Відтоді про схожість казали всі.
Знімає шкіряного картуза. Простягає його вперед, як Ленін.
—?Ми з покійним приятелем Кузьмічом у транспорті цілі спектаклі розігрували. Якось зайшов у 26-й тролейбус. Чую, з іншого кінця хтось кричить: "Володимир Ілліч, що там у Кремлі?". Глянув, а то — Кузьміч. Відповів йому картаво: "Тгоцкій, вас єщьо не гастгелялі?". Пасажири слухали, як заворожені. До кінцевої зупинки жоден не вийшов. Чоловіки тиснули руки, а жінки лізли цілуватися.
Веде до Смольного. Так називає цегляну прибудову з двома кімнатами, кухнею і ванною. Перед входом стоїть на кам'яному підвищенні сіре 120-кілограмове погруддя Леніна. Потріскана голова, ніс і підборіддя Володимира Ілліча замащені світлішим цементом.
—?Доводиться на собі самому заліплювати тріщини, — Олександр Іванович гладить бюст. Квадратний низ облупився, поріс зеленим мохом. — Його мені подарував директор заводу "Кристал", на якому я кілька років працював інженером. Дев'ять років тому на день народження Леніна, 22 квітня, у багажнику своєї машини привіз. Ставили втрьох — разом із затем. Самі занести його в двір не могли.
У кабінеті диван застелений червоним оксамитовим покривалом. На підлозі на газеті сохнуть горіхи. Є два невеликі погруддя Ілліча. На вікні — його чорно-біла фотографія.
—?Усі політики мене знають. 9 травня 2010 року пішов на парад, що приймав Віктор Янукович. Побачив його й ленінським жестом привітався. Він точно так мені відповів. Через хвилину від Януковича відійшов один із його помічників і побіг до мене. Простягнув флягу й коробку цукерок. Сказав: "Це Леніну подарунок від президента".
Заходить онук Олександра Склярова 11-річний Андрій. Сідає дідові на коліно.
—?Андрюша не дуже на мене схожий. А правнук Кирило — вилитий Ленін, — каже господар.
Олександр Скляров — інженер. За 46 років він 53 рази міняв місце роботи. Зараз він — член ВО "Батьківщина". Перед виборами їздить країною, підтримує опозиційних кандидатів. Каже, на наступних президентських виборах голосуватиме за Арсенія Яценюка.
Руку запропонував не майбутній дружині, а її матері
Олександр Скляров одружений з 66-річною Валентиною Дмитрівною. Вона працювала кухарем. Мають двох дітей, стільки ж онуків і правнука.
—?Познайомилися, коли навчався в Політехнічному інституті. Я там подружився з її братом. Зайшов якось до нього в гості. Валі було всього 14 років, тому уваги на неї не звернув. Після того два роки не бачив. Та якось на вулиці зустрів свою майбутню тещу з якоюсь красунею. Це була Валя. Запросив її в кіно. Через три дні пішов свататися. Руку запропонував не Валі, а її матері. Кажу: "Ви знаєте, що я люблю вашу дочку. Чого ми будемо на побачення ходити? Якщо згодна, я буду її чоловіком". У ті часи одружували з 17 років, Валі до дня народження лишалося три дні. Заплатили, щоб працівники загсу заплющили на це очі.
Дружини вдома немає, на дачі пасе гусей. Купили два десятки. Усі виросли великі. Одне тільки вмерло.
5 
1
Коментарі
1