— Меня не приняли в Институт физкультуры в Тбилиси. Сказали, что мне никогда не быть борцом. Но я не сдался. Приехал в Украину и начал тренироваться. Через год стал чемпионом Советского Союза по самбо, — говорить 78-річний Анзор Джангобегов.
Він живе в Києві у двокімнатній квартирі. Вітається, цілує в щоку. Запрошує у вітальню. На стінах висять фото господаря, нагороди й подяки. Над диваном — японський меч. Навпроти — картина, яку вишивала прабаба Джангобегова.
— Бабуся мене виростила, — розповідає Анзор Соломонович. — Мого діда розстріляли 1937-го, батька — за шість років. Мати Тамара весь час шукала роботу. Хоч була вчителькою, бралася за будь-яку. Але їй не давали працювати. Гнали, бо її чоловіка вважали ворогом народу. У бабусі Ніно в кімнаті стояло ліжко, під ним була ніша. Коли хтось приходив, мав там ховатися — ніхто не знав, що має онука. Навіть у туалет не міг сходити — терпів. Так тривало до кінця війни. Тоді почав займатися боротьбою. Коли закінчив школу, хотів поступити в Інститут фізкультури. Під час іспиту двічі клав суперника на лопатки — не зарахували. За третім разом кинув його на стіл екзаменаційної комісії. Мене назвали хуліганом. Сказали, спортсменом ніколи не буду. Забрав документи. В Україну запросили на курси майстрів швейної справи. А я знайшов "Динамо" та почав тренуватися. Мене помітили. Дали гуртожиток. Двічі ставав чемпіоном Радянського Союзу з самбо.
Анзор Джангобегов закінчив столичний Інститут фізкультури. 45 років працював тренером.
— Займався із важкими дітьми — охочими до випивки, крадіями та наркоманами. Ніколи на них не кричав. Лише хвалив. Діти змінювалися на очах — починали гарно вчитися, вступали до інститутів.
Чоловік поправляє ґудзики білої сорочки в чорну смужку. Помічає на підлозі гантелі.
— Щоб підтримувати форму, роблю гімнастику. Щоранку не виходить, бо стрибає очний тиск. Залишилося 50 відсотків зору. Операцію зробити не можу, бо пенсії не вистачає. Отримую 1785 гривень. Одруженим не був. Дітей не маю. У мене є молодша сестра. Її діти й онуки провідують мене. Коли приїздять у гості, люблю готувати для них хачапурі. Навчила бабуся. Щоб вони вдалися, треба наспівувати грузинську пісню. Тісто все відчуває.
1 
1
Коментарі