Ексклюзиви
Вівторок, 04 жовтня 2016 06:50

"Думав, німці не беруть хабарів. А мусив дати 25 марок"

Автор: ФОТО З САЙТА www.scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net
  Львів’янка Уляна ­Куйдич п’є чай поблизу чайних плантацій у Малайзії. Там із подругою працювали в ­готелі
Львів’янка Уляна ­Куйдич п’є чай поблизу чайних плантацій у Малайзії. Там із подругою працювали в ­готелі

– Прилітаємо в Таїланд - на вулиці, за відчуттями, +45С. Повітря, як кисіль. Як тут три місяці жити, якщо дихати неможливо? – розповідає 31-річна Уляна Куйдич зі Львова. З травня по серпень цього року, подорожувала Азією. Поїхала з подругою Оксаною, 34 роки. Були у Таїланді, Малайзії, В'єтнамі, Камбоджі.

З Уляною зустрічаємося в кафе у центрі Львова. Замовляємо каву. Жінка - невисока, вдягнена в картату червону сорочку і сині джинси, без макіяжу. Працює у турагентстві - розробляє клієнтам індивідуальні маршрути подорожей.
- Почали мандрівку з Таїланду. Бангкок – великий мегаполіс з хорошою транспортною розв'язкою, сучасним метро. Важко було орієнтуватися, бо назви вулиць їхньою мовою. Але безпечніше себе почуваєш ніж після 22.00 у центрі Парижу. Лише на півдні країни в місті, де майже немає туристів, хамовиті місцеві нас тягнули за руки, постійно до нас щось кричали, – розповідає Уляна.
У В'єтнамі провела майже місяць. У місті Дананг жили в сім'ї з двома дітьми. Вчили їх англійської в обмін на житло та їжу.
– Сім'я – вище середнього класу. Батько - програміст. Живуть в особняку, у престижному районі біля пляжу. Мають машину. Там – це показник заможності, бо переважно всі їздять на скутерах.
У нашій кімнаті стояла статуя богині. При ній заборонили переодягатися, бо це було би блюзнірством.
Поки я не засмагла, усі хотіли зі мною сфотографуватися. Заздрили, що маю білу шкіру. Аби не засмагати, там всі при +40С ходять на довгий рукав, у шкарпетках, рукавицях, масках на обличчя. Використовують відбілюючу косметику.
У В'єтнамі, на відміну від Близького Сходу, жінки авторитарніші за чоловіків. Ми не боялися вечорами ходити вулицями. Нам симпатизували, підходили знайомитися, але не ображали. А ще тут білих бережуть, бо вважають, що ті мають багато грошей. У магазині мені навіть 8-річна дівчинка за продукти назвала ціну утричі вищу, ніж місцевим.
У Малайзії подруги працювали у невеликому гестхаусі. Прибирали і реєстрували гостей, підливали дерева, годували кота. Робочі зміни тривали чотири години. За це мали харчування та житло.
– Як тільки місцеві чули "Україна", асоціація була одна – збитий малайзійський "Боїнг". Російська пропаганда непогано попрацювала тут. Ніхто не має чіткої картини, що сталось. Але всі сумнівались, що літак збили сепаратисти російською зброєю.
За три місяці жінки витратили по $1,5 тис. - майже 40 тис. грн.
- В Азії жити простіше: клімат теплий, у халабуді на пляжі можна переночувати. Банани, джекфрут, рамбутани на деревах - з голоду не пропадеш. За 5 тисяч доларів рік можна подорожувати. Житло у невеликих готелях можна знайти по 5 доларів за добу. А тиждень обійдеться у 20 доларів.
Їжу купувати на ринках, але торгуватися. Бо білим називають вищу ціну. Найдорожчий - транспорт. Метро в Бангкоку коштує 3 долари. За 4 долари можна на двох узяти таксі. А в Камбоджі місцевий таксист-туктукер возив цілий день на екскурсії за 12 доларів.
Можна влаштуватися на роботу. Викладачам англійської платять тисячу доларів на місяць.

В Англію пливли на поромі у вантажівці з технікою

— З Польщі в Німеччину удвох із другом Вітьою йшли вбрід через річку. З Німеччини до Франції їхали "зайцями" потягом. Із Франції в Англію пливли на поромі у вантажівці, — розповідає 46-річний Андрій Антоновський.

Він — український перекладач з іспанської й каталонської. Родом із Хмельницького. 15 років живе в Барселоні. Працює гідом-екскурсоводом. Подо­рожував Угорщиною, Австрією, Італією, Монако, Сан-Марино, Португалією, Іспанією.

У першу спільну подорож із другом Віктором вирушив 1999-го. Мали $200.

— Якось купили квиток вихідного дня й сіли не в той потяг. Мусили дати провідниці хабар — 25 марок. Це був культурний шок. Думав, німці не беруть хабарів.

В іншому потязі спіймала залізнична поліція. Ми були трохи брудні та без квитка. Вони почали ритися в наших торбах. Знайшли голочку від шприца й кажуть: "Наркомани". Ми голку купили у Вроцлаві, бо Вітя хотів пірсинг, — пояснює Андрій. — Від поліцейських утекли.

У Страсбурзі записалися до Французького іноземного легіону. Бо там за кожен день перебування платили гроші. А ми запаси розтратили. Нас одягнули в військову форму, постригли під "нуль", дали нові імена й відправили на кухню в наряд. Пробули в легіоні 10 днів. Тоді почали проситися на волю. Обматюкали нас французи, але чесно зароблені виплатили.

Із Франції подалися в Лондон.

— Тоді безліч таких снували Європою "клошарськими шляхами". Ла-Манш перетинали на поромі у вантажівці з італійською технікою. Нас затримали англійські поліцейські. Пропонували просити притулку, як біженці. Ми звернулися про політичний притулок під видом геїв-анархістів. Відвезли нас до будівлі, обгородженої колючим дротом. Виявилася тюрма. Відсиділи 10 місяців, бо не одразу знайшли наші паспорти, вшиті в наплічники. Потім депортували.

Зараз ви читаєте новину «"Думав, німці не беруть хабарів. А мусив дати 25 марок"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1226
Голосування Скільки часу Олексій Михайличенко протримається на посаді головного тренера київського "Динамо"?
  • 1) до зими
  • 2) до літа
  • 3) два роки
  • 4) повністю відпрацює трирічний контракт
Переглянути
Погода