"Людство рухається вперед завдяки таким людям, як Пилипенко", — каже "ГПУ" польський режисер Єжи Гоффман, 75 років.
На фестивалі документального кіно "Контакт" він переглянув німецьку документальну стрічку "Містер Пилипенко і його підводний човен". Показували фільм у конгрес-холі київського "Президент готелю". Його герой 65-річний пенсіонер із села Євгенівка на Донеччині Володимир Пилипенко 20 років у своєму сараї будує підводний човен.
Зізнається, що погодився приїхати до Києва на прем"єру фільму, бо хоче знайти мецената для нового човна.
— Моїми спонсорами раніше хто були? Кури, гуси, свині, — загинає пальці. — А я хочу зробити совремьонне ниряюче блюдце, як у підводника Кусто.
Володимир Андрійович стишує голос.
— Це буде чотиримісний підводний апарат. Поїду з ним на Червоне море, бо в Чорному вже був. Є в Маріуполі завод по виготовленню цистерн, — розповідає. — Зроблять для мене два денця і готовий корпус. Сказали: "Давай три тисячі євро — додому привеземо".
Згадує, що після армії в Маріуполі записався в секцію підводного полювання:
— Нас 9 чоловік було, і всі мріяли підводку побудувати.
Розповідає, що згодом працював на шахті прохідником. Потім водієм на крані. Зараз — на пенсії, отримує 356 грн.
— Узяв у селі в оренду на 10 років ставок — 15 гектарів. Запустив коропа, білого амура, лина, окуня, щуку. В нашому селі — п"ять ставків, усі цим займаються.
Чоловік каже, що в його господарстві залишилися ще чотири свині, птиця. Доки він їздив на прем"єру фільму, попросив доньку з Макіївки приїхати доглянути худобу.
Зараз на пенсії, отримує 356 гривень
— З чого підводний човен робили?
— Усе в утільсреді брав, — розповідає. — У нас на Донеччині гори металолому лежать. За ілюмінаторами їздив у сусіднє місто Костянтинівку, на склозавод. Там за нещасні 100 грам зробили ілюмінатори. Колеса поставив від сільгосптехніки, — веде далі. — Усі питали, навіщо вони на підводному човні. А я так вирішив проблему транспортизації!
Субмарину Володимир Андрійович назвав "Дельфін". Важить вона 1050 кг. Екіпаж — троє людей.
Фільм про українського підводника зняв 35-річний німецький режисер Рене Гардер.
— Прочитали десь про мене в якомусь журналі, подзвонили, — розповідає Пилипенко. — Напросилися в гості. Обіцяли, що на три дні, але гостювали тиждень. Німці м"яса не їли, тільки салати їм давай. Візьмуть у сільпо ящик пива, сядуть на лавці на вулиці й пісні співають.
Говорить: погодився стати героєм фільму, бо вже у віці. Онукам пам"ять буде.
17-річний онук Пилипенка Ростислав навчається у військовому училищі в Донецьку. У фільмі показують, як він приїжджає до діда в гості. Володимир Андрійович просить Ростика допомогти йому з човном.
— Дай хоч відпочити хлопцеві, — кричить за це на нього дружина.
— Дід же не горілку Ростіка вчить пити, — захищає батька донька.
— Коли ми із Ростиком пробне занурення в нашому ставку робили, всередину вода просочувалася, — бідкається чоловік. — Німці підганяли, не встиг усе перевірити. Зате після фільму селяни перестали з мене сміятися. У колгоспі навіть дали вантажівку, щоб повіз човна до Криму.
Розповідає, що німцям заборонили знімати в Новому Світі.
— Приїхали туди й уперлися у ворота застави прикордонників. Нас затримали, — сміється дід. — Казали, що хочемо наркотики в Туреччину перевозити. Тримали на заставі три дні. Доки продюсер фільму, який залишився в Німеччині, подзвонив українському військовому аташе. Той зв"язався із Сімферополем, і нам дозволили занурюватися в Чорне море.
— До речі, військовим аташе був батько боксерів Кличків, генерал-майор Володимир Кличко, — розпливається в усмішці Пилипенко.
Володимир Пилипенко з Кременчуга зібрав джип
Житель Кременчуга на Полтавщині Володимир Пилипенко створив український джип "Вепр". Працює винахідник у ремонтній майстерні місцевого автопарку.
— Володимир Іванович увесь час щось створює, але нічого не патентує, — розповідає директор АТП. — Уже 10 років у Німеччині випускають придумані ним причепи.
У "Вепрі" поєднуються характеристики вантажівки й позашляховика. Автомобіль замовив боксер Віталій Кличко. Вартість українського джипа — $70 тис.
Коментарі