— Ніколи в житті на вулиці не піднімаю чужих речей. Із власного досвіду знаю: вони не принесуть щастя, — говорить львів'янка Мирослава Небожко, 45 років.
Працює бухгалтером у фірмі.
— Щодня після роботи провідую 67-річну маму, яка мешкає на сусідній вулиці, — каже Мирослава. — Вона з 1998 року хворіє, двічі на рік лікується у Львівській психіатричній лікарні. До 50 років працювала головним економістом на серйозному підприємстві. На роботі вважали її сумлінною й чесною. Знали: копійки не вкраде.
— Якось після роботи мама зайшла в магазин одягу. Перед нею стояли три американці, розглядали сорочки. В одного з кишені штанів випав шкіряний гаманець. Коли туристи вийшли, мама його підняла. Там була тисяча доларів. Тоді однокімнатна квартира у Львові 2–3 тисячі коштувала. Зі знахідкою втекла додому. Нікому не розповідала, тиждень не виходила з квартири.
— Мене з батьком теж не випускала на вулицю, — розповідає Мирослава. — Не могла їсти, спати. Їй здавалося, що іноземці її шукають по цілому Львову. До пошуків залучили міліцію, СБУ. Думала, американці найняли кілера, який полює на неї та всіх рідних. Телевізора не включала. Боялася, що її покажуть у новинах. Здригалася від звуку мотора холодильника.
— Ми повезли маму до психіатра. Лікар сказав, що вона пережила великий стрес. Розписав лікування, порадив шукати причину. Мама два роки нікому не зізнавалася. Гаманець викинула в смітник, долари заховала за унітазом. Коли ми їх знайшли, гроші розлізлися від вологи. Сушили на батареях, лише половину врятували. У мами під час клімаксу почалося загострення. Могла вийти з квартири по хліб, на вулиці забувала, як повернутися додому. З роботи звільнилася. Навесні та восени у неї бувають провали в пам'яті. Час від часу їй сняться американці.
— Психіатр каже, що жінок під час клімаксу треба берегти від стресу. Тоді психіка дуже чутлива.
2 
1
Коментарі