— Володя прожив 17 років після Чорнобиля. Помер від гострого лейкозу, — каже 50-річна Ніна Навроцька, вдова заступника голови Ради Міністрів УРСР.
Біля могили Володимира Навроцького на Байковому кладовищі у Києві з десяток людей. У пластмасові стакани розливають коньяк і горілку. Сир, ковбаса і шинка лежать на газеті, яку постелили на могильну плиту.
— У перші дні аварії Володю повезли у Чорнобиль, щоб регулював ситуацію. Отримав там 200 бер. Просив, щоб хлопцям, які гасили пожежу, щогодини наливали горілку. Але в ті дні туди не дозволяли везти із собою навіть йод, — розказує вдова. — Нині в живих залишилися тільки ті, хто тоді валявся п"яним.
За два метри ліворуч 49-річна Світлана Ганська ставить у вазу біля пам"ятника футбольному тренеру Валерієві Лобановському високий жовтий нарцис.
— Довго не могла запам"ятати, як пройти до могил свекра і чоловіка, — знімає темні окуляри. — Орієнтиром став пам"ятник Лобановському. Коли несу гостинці своїм рідним, щось беру і Васильовичу.
Ганська працювала диктором на Першому національному каналі. Її чоловік Сергій Іваненко помер два роки тому. На телеканалі відповідав за трансляцію футбольних матчів та боїв боксерів Кличків.
— Спочатку чоловіка поховали на Лісовому кладовищі. Свекруха боялася, що я не їздитиму до нього на могилу, бо то далеко. Тому перепоховала Сергія на Байковому біля його батька Бориса. Свекор завідував відділом культури в ЦК. На Лісовому в нас ділянку забрали.
Нині в живих залишилися тільки ті, хто тоді валявся п"яним
На могилі академіка Володимира Немошкаленка відколовся півметровий шмат гранітної плити. 45-річний Борис Мамко припасовує його на місце. Молотком відбиває залишки бетону.
— Немошкаленко був моїм науковим керівником в Інституті металофізики, я часто у них удома бував, — каже Борис. — Володимирович помер на кухні, коли робив чай своїм донькам. Я у день його народження, 26 березня, пообіцяв його рідним відремонтувати пам"ятник.
— Чого Леся до батька не приходить? — Зоя Винокур, 57 років, у чорній хустці прибирає могилу свого дідуся. Поряд — могила народного депутата-"нашоукраїнця" Юрія Оробця. Він загинув в автомобільній аварії 2006-го. — Квітів ніхто не приносить. Он до Сироти — і то хтось приходив! — показує на могилу нардепа Михайла Сироти, який торік загинув в автокатастрофі. У двох кошиках штучні червоні троянди, у вазі — свіжі жовті і червоні тюльпани.
Двоє безпритульних просять у Зої Василівни грошей. Жінка виймає 20 грн і півпляшки коньяку.
— Дай Бог вам здоров"я, — ховають пляшку в строкату сумку. Із пам"ятника комікові Юрію Тимошенку (Тарапуньці) крадуть розрізану на скибки паску і чотири крашанки.
— Ему это уже не пригодится, — безпритульний років 30 розбиває варене яйце об свою лису голову. На лавці біля могили запиває його коньяком.
Зоя Винокур викидає на смітник бадилля від могили письменника Павла Загребельного. Під високим дерев"яним хрестом на вінках — запилений портрет.
— Літератори нікому не треба, — каже жінка. — Ні до Тичини, ні до Рильського, ані до Ле — ніхто не прийшов.
Чернігівка Любов Семенчук, 70 років, хреститься біля пам"ятника лідерові Народного руху України В"ячеславові Чорноволу.
— Я його любила більше, ніж свого чоловіка. Завжди Чорновола у приклад ставила, коли зі своїм Іваном на з"їзди ходили, — поправляє нарциси у вазі. Кладе дві червоні крашанки. — Учора тут, напевно, його Атенонька (удова Атена Пашко. — "ГПУ") була або сестра Валентина...
За спиною Семенчук циганка у брудному чорному пальто краде писанки і біжить центральною алеєю.
— Людей би повстидалася! — кричить їй услід Любов Семенчук.
Циганка звертає на сусідню алею.
Дорога на кладовище в селі Кинашів Тульчинського району на Вінниччині запаркована автомобілями.
Біля вхідних воріт чорний джип. Миряни христосаються на гробах. Жінки із скринькою та дзвіночком несуть пожертви на храм. Поміж могилами ходять хлопчики, підбирають крашанки, цукерки, апельсини. Посередині викопана яма для небіжчика.
— Коли свекруху два роки тому хоронили, то могила була крайня. Тепер за нею он скільки! — розводить руками Людмила Дюк, 52 роки. — Тут більше знайомих, чим у житті.
Я Чорновола любила більше, ніж свого чоловіка
Священик править панахиду біля каплички. У грамотки з іменами померлих люди кладуть по 5–10 грн.
Починається трапеза.
— Отут треба обідати, перед умерлими. Інакше то не то, — першу чарку кагору Інна Нагорянська виливає на могилу.
Перед головним входом на Личаківський цвинтар у Львові торгують свічками і штучними квітами.
Данута Буць, 61 рік, із букетиками конвалій стоїть над могилами батька та сестри.
— Сестри не стало за рік до мого народження. Зранку була на могилі матері на Янові (Янівський цвинтар у протилежному кінці міста. — "ГПУ"). Мама хотіла лежати поряд із татком на Личакові. Навіть вибила на пам"ятнику своє ім"я, прізвище та дату народження. Але ховати її тут не дозволили. Треба було дати лапівку (хабар. — "ГПУ"), а не було з чого.
На цвинтар заходять із десяток хлопців із червоно-чорними пов"язками Української народної самооборони. Біля хрестів запалюють лампадки.
— Ушановуємо Сергія Обуха і Романа Галазика, які загинули 1993 року під час війни Росії з Абхазією, — Іван Ільків, 27 років, одягнений у вишиванку і чорний піджак. — Вони воювали в батальйоні морської піхоти військових сил Грузії. Також тут похований Непогода. Він теж воював в Абхазії, а упав від кулі п"яного міліціонера у Львові.
Екскурсовод довго розповідає групі польських туристів про похованих на Личакові поляків: письменницю Марію Конопніцьку, історика Кароля Шайноху, архітектора Зигмунта Горголевського. Біля могил українців не зупиняються.
У Корещині Глобинського району Полтавщини похована співачка Раїса Кириченко. Пам"ятник зроблено у вигляді бандури, на ній написано: "Роки промчали як прийдешній вітер і зупинилися біля жоржин".
— Її чоловік Микола Михайлович із племінниками приїздили в неділю. Вінків, квітів та цукерок було багато. Ми з учнями теж носили квіти, печиво, вафельні цукерки, пов"язали хустки, — каже Вікторія Срібна, 37 років, заступник директора Землянківської школи, яка носить ім"я Раїси Кириченко.
2 
1
Коментарі