Пʼятниця, 12 жовтня 2007 17:19

Дмитро Горбачов обміняв натюрморт на двокімнатну квартиру

Автор: фото: Сергій БУРКОВСЬКИЙ
  Професор Дмитро Горбачов каже, що ще донедавна гирями балувався. Але потягнув сухожилля, і донька-лікар заборонила йому піднімати важке
Професор Дмитро Горбачов каже, що ще донедавна гирями балувався. Але потягнув сухожилля, і донька-лікар заборонила йому піднімати важке

Київський професор Дмитро Горбачов, 70 років, живе в двокімнатній квартирі старого дореволюційного будинку на Печерську. Він відчиняє двері в синіх спортивних штанах та зеленій футболці.

— Щойно з пробіжки повернувся, — каже Дмитро Омелянович. — Ось, почитайте поки що, — простягає грубелезну книгу в глянцевій обкладинці. — Тут про мене написано, але чомусь у формі некрологу.

На письмовому столі тьмяно виблискує комп"ютерний монітор. "Ал-льо, мо-мо!", — гоблінським голосом верещить за стіною мобільник. У дверях з"являється жінка в зеленому халаті з телефоном у руках:

— Може, ви знаєте, як ним користуватися? — запитує розгублено.

Сестра господаря Ірина Горбачова, 73 роки, зайшла в гості до брата. Вона — директорка музею "Духовні скарби України".

— Діма ще студентом займався культуризмом. Це тоді заборонялося, — розповідає жінка.

Дмитро Омелянович повертається з ванної. Пахне одеколоном.

— Я тоді запросто 110 кг вижимав, — каже він. — Ще донедавна гирями балувався. Але потягнув сухожилля. Дочка заборонила, вона лікар. Каже, що в мене ветхий хребет.

На підлозі стоїть картина "Іспанка".

— На експертизу мені принесли, — говорить Горбачов. — Це робота художника Олександра Головіна. До революції він був головним декоратором петербурзьких імператорських театрів.

У мистецтво я потрапив випадково, — розповідає господар. — 1959-го закінчив історико-філософський факультет Київського університету. За фахом роботи не знайшов. У Музеї українського мистецтва звільнилася вакансія екскурсовода. Я подав анкету. Мене у 22 роки взяли головним охоронителем музейної колекції. Це дуже висока посада — все одно, що заступник директора.

У вашій анкеті було щось особливе?

— Мій батько Омелян Григорович Горбачов був старим більшовиком і професійним революціонером. Його ім"ям названа вулиця на Нивках. 1911 року батько приймав у партію Кагановича. А у жовтні 1917-го разом із арсенальцями виступив проти Центральної Ради. За наказом Михайла Грушевського його заарештували. Робітники знеструмили приміщення Центральної Ради, і батька змушені були відпустити. У роки військового комунізму він був директором московського заводу "Серп і молот". За те, що в обхід діючих тоді законів домовився про поставки дров із комерсантами, на нього "настукали" Леніну. Викликали до Кремля. У кабінеті вождя було дуже холодно, а сам Ілліч сидів за столом у пальто. "Ми тут мерзнемо, — каже, — а ви за нашими спинами з буржуями домовляєтесь?!". Батько пообіцяв відправити у Кремль два вагони дров. Він шість разів із Леніним зустрічався.

Удови художників дарували мені роботи своїх чоловіків

1938 року його арештували, — продовжує Дмитро Омелянович. — За те, що разом із Петровським і Чубарем нібито готував змову проти Сталіна, Молотова й Калініна. А через рік і два місяці звільнили. Батько вірив у комуністичні ідеали, товаришував із Орджонікідзе. Але Сталіна ненавидів, називав "рябим карликом".

Дмитро Омелянович сідає за стіл. Розповідає, як йому потрапили до рук картини "художників-формалістів", які випадково не знищили:

— Порізані, зішкрябані, вони були накручені на вал. Я розкрутив їх і оторопів. То були роботи Пальмова, Богомазова. Одна з безіменних картин виявилася роботою Олександри Екстер, інша — Ель Лисицького. Нині на аукціоні "Сотбіс" роботи цих майстрів купують за мільйони доларів.

За контакти із зарубіжними мистецтвознавцями 1970-го Горбачова вигнали з роботи.

— Дружина Ліля дуже переживала, — згадує він. — Вона завідувала дитячою редакцією на УТ, створювала "На добраніч, діти". І "дідуся Панаса" — актора Петра Весклярова — на телебачення привела, і молоду Ніну Матвієнко. Ліля довго хворіла, пішла з життя в 50 років.

Дмитра Горбачова запрошували консультантом на аукціони "Крісті" і "Сотбіс" в Парижі та Мюнхені. Питаю, чі зібрав власну колекцію.

— Ліля моє скромне зібрання називала "колекцією вдів". Удови художників дарували мені роботи своїх чоловіків. Бізнесу на цьому я не робив. Лише одну картину — "Натюрморт" Олександра Богомазова — 2000-го обміняв на цю двокімнатну квартиру. Доти ми жили в маленькому помешканні разом із сім"єю доньки Ганни.

Згадує, як консультував учасників аукціону "Сотбіс".

— Мюнхенське подружжя Корецьких купило колекцію абстрактних картин. Приятелі відмовляли їх. Казали: "Тут нічого не намальовано, ніхто нікого не вбиває". А це були полотна Малевича, Татліна, — розповідає захоплено. — Так Корецькі стали мільйонерами. А потім виставили одне полотно Екстер на "Сотбіс". Французький мистецтвознавець Андре Наков засумнівався в його оригінальності. Вони звернулися до мене. Я підтвердив, що це — оригінал.

А підробки траплялися?

— Якось звернулися з лондонської компанії "МакДуґлас": "Нам привезли скульптуру Олександра Архипенка з колекції його рідного брата Івана, який до 1920-х жив у Мінську". Я знаю лише про одного його брата — Євгена, міністра Центральної Ради, — говорить професор. — Брат Іван виявився  міфом. А скульптура, може, й справжня — я її не бачив.

1937, 13 жовтня — Дмитро Горбачов народився в м. Алапаєвськ Свердловської області Росії
1954 — закінчив київську с/ш N71; вступив до столичного університету на історико-філософський факультет
1959 — прийнятий на роботу до Музею українського образотворчого мистецтва
1966 — народилася донька Ганна
1970 — за ініціативи КДБ звільнений з роботи
1990 — померла дружина Лілія
Професор Київського театрального університету ім. Карпенка-Карого Організовує виставки українських авангардистів в Україні і за кордоном Консультант аукціонів "Крісті" й "Сотбіс"

Зараз ви читаєте новину «Дмитро Горбачов обміняв натюрморт на двокімнатну квартиру». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі