Вважається чомусь, що для жінки немає більшого щастя, аніж ходити магазинами. Психологи стверджують, що це розвіює пригнічення та суїцидальні помисли і знову повертає сенс існуванню. Після вчорашнього вимушеного цілоденного походу крамницями я переконалась: саме після таких заходів людині необхідна кваліфікована допомога.
По-перше, січень — місяць для покупців-камікадзе. У більшості магазинів одягу діють зимові знижки, і тому вони переповнені. Додайте до цього нестерпну спеку в приміщеннях, створену кондиціонерами, а також бабусь-прибиральниць, котрі нервовими рухами розпацькують у тебе під ногами болото, штовхаючи шваброю.
В одній величезній парфумерній крамниці охоронці почали незграбно мене переслідувати, зауваживши, що я взяла парфуми з полички, а до каси пішла не відразу. Від їхнього перемовляння по раціях, стовбичення у мене за спиною та тицяння в мій бік пальцями мені захотілося щось справді поцупити.
Мені захотілося щось справді поцупити
Продавщиця іншого магазину розкричалася на чоловіка, який стояв біля незнайомої йому дівчини, що фотографувала вітрину. Коли чоловік пояснив, що не має до цього жодного стосунку, продавщиця, не вибачившись, повернулася на своє робоче місце.
Не знаю, яким чином може допомогти така "терапія". Інакше, як шоковою, її не назвеш. Там, де ти потребуєш делікатного та ввічливого сервісу, тебе "дістають" нав"язливістю та безтактовністю, дихають в потилицю, зазирають в рот, щосекунди повторюючи: "Чим я можу вам допомогти?". Тебе безпідставно підозрюють, на тебе незаслужено гримають і настирливо підлабузнюються.
Невже це справді подобається жінкам? Якщо так, то ми таки дивні істоти.
2 
1
Коментарі