"Дідовщина в армії була, але в легкій формі"

 

— Покуримо, а потім усередину, — 33-річний актор Дмитро Лінартович зустрічає біля входу в муніципальний театр "Київ" на Русанівській набережній. Тут працює з 2006-го. Він у куртці, джинсах і картузі з козирком. В одній руці тримає сумку з ноутбуком.

Показує на афішу вистави "Циліндр" Едуардо де Філіппо.

— Її поставив мій батько, режисер Кость Лінартович, — розповідає Дмитро. — Я в ній і ще у трьох виставах театру задіяний. Батька вважаю найбільшим своїм другом. Із мамою вони побралися на першому курсі театрального інституту Карпенка-Карого. Через рік з'явився я.

Мама для мене — це мамця, а батько — друг і порадник. Виховував мене кнутом і пряником. Але ніколи руку не піднімав, коли я бешкетував малим. Логікою мені все доводив. Навчив малювати. Я ходив у художню школу, але за півроку до кінця кинув, бо набридло. Найохочіше малював на уроках карикатури й шаржі на вчителів, передавав по класу. Потім цей листок виривала вчителька і сама починала з себе сміятися.

Я схожий і на батька, і на маму. Люди кажуть, що щелепа від батька, а очі й ніс мамині. Братів і сестер не маю, бо в нас творча сім'я, батьки гастролювали постійно.

Запрошує до театру.

— А вы куда в нерабочее время, Дима? — визирає літня вахтерка з густо підведеними губами й очима. Пофарбоване біляве волосся зібране у високу зачіску бабетта. — Отдыхали бы. Или экскурсию проводить будете?

— Дайте нам ключики від малої зали.

Дмитро відчиняє залу на 40 місць. Сідаємо на глядацькі крісла в першому ряду.

— Я з 13 років уже грав на сцені, у виставі "Голодомор-33". Коли вирішив стати актором після армії, батько зрадів, хоч він ніколи мене силою не тягнув у цю професію. Я цілий рік готував репертуар, щоб вступити, паралельно пішов працювати монтувальником сцени. До театрального на бюджет потрапив 1999-го. На другому курсі Михайло Іллєнко мені запропонував зіграти роль у короткому метрі "Невелика подорож на великій каруселі". Я займався брейк-дансом і вмів крутити акробатичні трюки. А йому потрібні були ці елементи в кадрі. Після університету грав у різних телесеріалах.

Із 2007-го по 2011-й знімався у стрічці "Той, Хто Пройшов Крізь Вогонь".

— Я відпочивав на морі в Херсоні. Дзвонить асистентка по акторах, запрошує на проби. Кандидатів було багато. Мені Михайло Герасимович дав завдання — сидіти і пришивати до вовчої шкіри льотні окуляри. Я шив і паралельно читав монолог.

Були екстремальні моменти на зйомках. Мав коня Буяна — потужний, міцний, бо кіношний. Якось на зйомках у кадрі, коли їхав на ньому, він став на диби. Я втримався в сідлі. Той кінь любив ласку і жорстку руку. Годував його печивом. Потім осідлав, а він починає сіпатися вліво-вправо: то на дибки стане, то зад підніме. Таки скинув мене раз.

— Я можу за 10 хвилин до вистави ще пити каву і розмовляти з друзями. А продзвенів дзвоник — моментально включаюся. Навчив себе мобілізуватися ще в армії. Не косив, бо хотів понюхати пороху і побути в режимі. Я служив у прикордонних військах на Івано-Франківщині. Там не було часу на дурощі. Зазвичай у наші війська приходиш і займаєшся не службою, а копанням у городі та зведенням будинків офіцерському складові. Ми ж вивчали топографію, стройову, тактичну і вогневу підготовку. Дідовщина в армії була, але в легкій формі. Казали: почисть автомат. Я брав і чистив. Коли сам став дідом, нікого не ганяв. Малював і листувався з рідними. Почав більше молитися.

Дмитро неодружений. Живе в Києві окремо від батьків.

×