— Шкодую, що подався до Києва. Він — інший. Львів делікатніший, тут легше знайти роботу, — розповідає 38-річний Роман Кисляк. Має дитячий церебральний параліч. Після окупації рідного Донецька переїхав до Львова. Став популярним, коли в лютому 2016-го його вигнали з львівського ресторану. Наступного дня Марина Порошенко запросила чоловіка на каву. Зараз Роман шукає роботу в столиці.
Зустрічаємося з ним після обіду в кав'ярні у центрі Львова. Сюди, за місцем приписки, він приїхав на кілька днів вирішити питання з пенсією інваліда. У закладі — малолюдно. Роман — невисокий. Тримає газету. Одразу запитує, чи не замовну статтю проти нього готуємо. Просить в офіціанта зелений чай.
У Львові перший час Роман Кисляк жив при монастирі. Згодом отці подарували чоловікові машину. Працював водієм у будівельній компанії, таксував. Продав автівку, аби купити земельну ділянку. Роботу втратив. Півроку тому поїхав шукати її до Києва.
— Звертався по допомогу в фонд Марини Порошенко. Спочатку мене там не впізнали. Але потім сказали, що намагатимуться знайти мені роботу. Та досі ніхто не дає про себе чути, — говорить Роман. Слова розтягує. На українську перейшов три роки тому.
— Ходжу на співбесіди, — продовжує. — Але лякаю роботодавців. Якщо навіть хочуть працевлаштувати, то через наш трудовий кодекс це важко зробити офіційно. Маю довести, що в мене проблеми зі здоров'ям. Для цього треба збирати багато папірців мені й роботодавцю.
Пропонує роботу один американець українського походження. Хоче разом зі мною возити в зону АТО допомогу військовим. Не погоджуюся, бо зміниться влада і його заберуть із країни. А мені треба офіційна робота, стабільна.
Допомагає один військовий медик. Запросив пожити до себе в квартиру. Знайшлися через пост на "Фейсбуку" — я написав про своє становище, невдалі спроби знайти роботу. Про те, що мене не беруть в готелі при церквах навіть за гроші. Про хостели маю неприємні спогади. Якось вночі відкрив очі, а переді мною чоловіки колються наркотиками.
Раніше ходив у центр захисту, щоб стати в чергу на житло. Запропонували жити в домі пристарілих. Але забирали б 70 відсотків пенсії.
Після мого повідомлення відгукнулися багато людей. Підтримують фінансово й у пошуках роботи.
Якось у їдальні в черзі до каси хлопець заплатив за мій обід, ще й підніс їжу до столу. Хоча я нічого не просив. Іншого разу там же дівчина намагалася дати 20 гривень. Не взяв. Сам хочу заробляти.
Роман навчався в Донецькому університеті. За фахом — журналіст і психолог. Удома працював таксистом. Має 15 років водійського стажу. З початком війни на Донбасі допомагав людям власною автівкою виїжджати із-під обстрілів. Збирав військовим допомогу.
— Нічого іншого робити не вмію, — говорить Роман Кисляк. — В університеті викладачі постійно повторювали, що через ДЦП ніколи не буду хорошим журналістом. Намагався довести протилежне. Ще студентом став редактором християнсько-молодіжної газети "Чайка". Але усвідомлюю, шофер — це моє покликання.
До Романа в Київ переїхали батьки. Продали в Макіївці хату.
— Вони там ніде не працюють, — додає Кисляк. — Минулого року в тата був інфаркт. Мати також хворіє.
Коментарі