Щорічний 100-кілометровий забіг у Тернополі стартує ввечері 22 травня. Починається в центрі міста. Туди їду маршруткою. Учасники попередніх марафонів радили витрачати якнайменше сил. Зранку лежав у ліжку до 11.00, весь день був удома.
Готувався до забігу два тижні — бігав через день по 10–15 км. Від цього боліли ноги. За два дні до марафону тренування припинив.
19.00 — стартуємо. Уночі бігти легше, аніж удень. Завдання — пробігти від Тернополя до райцентрів Зборів, Козової та повернутися в Тернопіль. Переможцями вважають усіх, хто дійшов до фінішу. Але треба вкластися в 24 год.
На 10-му км дві дюжини бігунів розтягуються по трасі на кілометр. Біжу в середньому темпі з 22-річним Володимиром Коваликом і 49-річним Андрієм Міщуком. Останній — переможець минулорічного забігу.
— Дощ падав, болото так у шкіру в"їлося, що тиждень ноги відмивав, — пригадує Андрій. — Я тоді тонкі шкарпетки одів. То п"ятку так натер, що ледве йшов. Цього року шкарпетки взяв грубі.
Студент львівського Політеху Володимир Ковалик затягує пісню фанатів футбольного клубу "Карпати": "Гей, до гори зелено-білі прапори". Потім "Ой у лузі червона калина". Каже, спів допомагає налаштуватися на біг.
За кілька кілометрів не витримую темпу, який задають мої супутники. Болить у шлунку, переходжу на швидкий крок. Півлітрова пляшка води спорожніла до 20 км. Із 24-річним Ігорем Пундою спускаємося в селі Озерна до придорожнього джерела. Умиваємося, п"ємо воду. Ідемо далі.
— Хлопці, ви де так довго? На пиво десь ходили? — сміються чоловіки біля однієї з хат Озерної. — Перші бігуни годину тому тут були.
На першому контрольному пункті ми з Ігорем реєструємося під 15-м і 16-м номерами. Суддя каже, що двоє учасників зійшли з дистанції.
Перепочиваємо 10 хв. Ігор їсть "снікерс", запиває водою. Я — вівсянку з хлібом.
Болото так у шкіру в"їлося, що тиждень ноги відмивав
Далі йдемо швидким кроком, час від часу переходячи на біг. За 5 км нас доганяють ще троє бігунів. Найстарший із них, 57-річний Віктор Березовський перемагав тут 29 років тому. Відтоді не бігав. Каже, цього разу вирішив себе перевірити.
Ветеран задає темп. Під гору йдемо пішки. Із гори біжимо. Віктор Сергійович щоразу означає ціль бігу. Каже: біжимо до отого стовпа, або до перехрестя. Коли є ціль, бігти легше.
Робимо ще два перепочинки. Лягаємо посеред дороги і масажуємо ноги.
На 50-кілометровому контрольному пункті Березовський мастить ноги гелем проти розтягнень. Розтираю ним праве коліно — останні пару кілометрів поболює. 10 км до середини дистанції і 10 після — даються найважче.
Друга ночі. Навіть під час швидкої ходи очі злипаються. Роблю зусилля, аби їх розплющити і глянути на дорогу. Починають з"являтися галюцинації — на узбіччі ввижаються лавочки. Кілька разів зупиняємося біля криниць — випити води і вмитися. Не допомагає. Сон проходить аж на світанку.
7.30 — 75-й кілометр. Біля намету суддів відпочиває Володимир Ковалик. Він розшнуровує кросівки, знімає з ніг шкарпетки. Обидві стопи перебинтовані.
— Кросівки натерли чуть не до кісток, — кривиться. — У Козовій лікарка зі "швидкої" хотіла в лікарню забрати. Не дався. Попросив лише туго перебинтувати.
Відчуваю, що пальці на правій нозі я теж натер. На мізинці два мозолі-водянки: зверху і під пальцем.
Ледве переставляю закам"янілі кінцівки. Права нога погано згинається, очевидно, розтягнув зв"язки. Сонце світить в обличчя. Люди в селах ідуть до церкви, озираються на нас.
Останні 10 км іду сам. Супутники випереджають мене на кілометр — їх видно на трасі, але догнати немає сил. Умикаю плеєр і шкандибаю до фінішу. Легше стає, коли входжу в Тернопіль. Присідаю на сходи одного з магазинів, чекаю на зелене світло світлофора. Піднятися вдається, тільки міцно схопившись руками за поручні.
На фініші я восьмий. На 100 км витрачаю 18 год. Добираюся тролейбусом додому і, як п"яний, із ногами, що заплітаються, маленькими кроками заходжу в квартиру. Ванна. Сплю до вечора. Вечеряю — і далі сон.
Із 23 марафонців, що брали участь у забігу, до фінішу добралися дев"ятеро.
1 
1
Коментарі