— В холодной воде лучше всего купаться совсем без одежды. Но здесь людей полно, придется нырять в трусах, — каже киянин 32-річний Олександр Шманенко в спортивно-розважальному комплексі "Х-парк". Він розташований на острові посеред Дніпра у столичному парку Дружби народів. 19 січня, на Водохреща, тут влаштували фестиваль "моржів".
Олександр Шманенко виходить із теплої роздягальні — синьої пластикової кабіни — у плавках із намальованим спереду Дідом Морозом.
— Почав купатися в холодній воді п'ять років тому, — чоловік у гумових шльопанцях обережно спускається дерев'яними сходами до вирізаного в кризі хреста. Кілька разів підсковзується, але встигає схопитися за поручень.
— Коли навчався в інституті, по всьому тілу вискакували чиряки й фурункули. Років шість ходив по лікарях. Приписували різні таблетки, мазі. Нічого не допомагало. Один лікар порадив загартовуватися. Восени почав купатися в Дніпрі дорогою з роботи. Зимою продовжив. За кілька місяців хвороби минули.
Перед ополонкою Олександр розминається. Присідає й нахиляється в різні боки. Розтирає руками плечі й груди. Швидко спускається сходами до ополонки. Кілька секунд нерухомо стоїть у воді. Хреститься і тричі занурюється у воду з головою.
— Да выходи уже! — кричать йому чоловіки з берега.
— Он просто не может, — відказує хтось із присутніх. — Примерз.
Олександр виходить із води за кілька хвилин. Тіло парує.
— Зразу у воді дуже холодно, аж зуби цокотять. Та через 20 секунд стає жарко, і виходити не хочеться, — чоловік витирається махровим рушником.
На березі чекають кілька десятків людей. Пірнають по черзі. 59-річна Людмила Вікторівна й Наталія Миколаївна, 62 роки, фотографують одна одну в ополонці на мобільні телефони.
— Купаюсь с 1992 года, соседи соблазнили, — розповідає Людмила Вікторівна. На лавці біля ополонки обмотується рушником і знімає мокрий купальник. — Вони займалися по системі Іванова. Обливалися холодною водою. Мені теж радили, але я відмовлялася. 23 роки тому в них народилася донечка. Дитині ще й місяця не виповнилося, а вони виносили її на мороз і обливали водою з криниці. Сказала собі: "Якщо дитина може це витримати, то чого мені боятися?". Наступного дня облилася. За місяць цього вже було мало. Набралася сміливості й пішла купатися на річку. Інші сусіди крутили пальцями біля скроні й називали ненормальною.
Жінка витирає мокре волосся і надіває теплу плетену шапку.
— Десять років тому переїхала до дітей у Київ, — продовжує Людмила Вікторівна. — Сама купатися не ходжу, назбирала купу подруг. Щонеділі збираємося на Гідропарку. Купаємося, а потім йдемо гуляти. Додому повертаємося, коли стемніє.
— Буду пірнати п'ятий раз, — каже киянин 29-річний Євген. Роздягається біля ополонки. — Почав через свого молодшого брата. Якось він скупався на Водохреща. Приїхав додому й каже: "Це круто. Спробуй і зразу все зрозумієш". Я рік чекав 19 січня, щоб почати. Перший раз заходити у воду було страшно. Зараз теж боюся. Але є мотивація — відчуття після купання. Тоді по всьому тілу розливається тепло й організм працює на максимум. Через купання запізнюся на роботу. Колег не попереджав. Вони вчора називали дурнями людей, які в такий мороз ідуть до ополонки.
Проплив під льодом майже 40 метрів
На фестивалі "моржів" мандрівник 55-річний Володимир Вукста провів майстер-клас із моржування. У крижаній воді купається з 1975 року.
— Все началось, когда мне было девять лет, — розповідає Володимир. — Тоді жив на Закарпатті, біля нашої хати текла гірська річка. Часто з хлопцями взимку грали в хокей. Інколи провалювалися під лід. Додому після цього не йшли. Викручували одяг і грали далі. Жодного разу ніхто не хворів. Десь із 15 років кожен ранок починав з того, що заходив у холодну воду. Спочатку міг пробути в ній 1–2 хвилини. У 20 років довів цей час до 40 хвилин.
На початку 2000-х Володимир із командою екстремалів "Еквітас" проплив під льодом майже 40 м.
— Тренувалися на Гідропарку. Стрибали в одну ополонку, а випливали з іншої. Там були "моржі". Побачили, як один із наших хлопців пірнув в ополонку. Перелякалися, думали, що потонув. За хвилину він виплив з іншого боку. Спочатку тренувалися вдень. Між ополонками натягували мотузку. Та у воді її не завжди видно. Вирішили пірнати вночі. Плисти на світло легше.
3 
1
Коментарі