52-річна Наташа Панаітова живе за півтора кілометра від сектора Газа в ізраїльському місті Сдерот. Палестинці бомблять це місто до 30 разів на день.
Жінка виїхала в Ізраїль 1996 року. До Києва навідується в гості до тітки Нелі, яка мешкає в однокімнатній квартирі на Троєщині. Розмовляємо опівночі на тітчиній кухні.
— В Украине кофе плохой, — каже Наташа, засипаючи в кавоварку дві ложки. — Вожу с собой израильский. И сигареты тоже, — на столі лежить блок цигарок "Гольф".
Розказує, що її батько туркмен, а мати — єврейка з Києва.
— Мама була окулістом, закінчила Львівський медінститут. За розподілом потрапила в туркменський кишлак Сакар. У мене є фотографія: мама сидить під парасолькою на віслюку, а на його попоні написано "швидка допомога". На мамине місце прислали лікаря, випускника Ашхабадського медуніверситету. Це був мій тато.
Жінка струшує попіл у декоративну мушлю. Каже, що залишила Сакар через нещасливе кохання.
— Закохалася в однокласника, а він поїхав учитися в Ташкент і знайшов собі іншу. Я виїхала до тітки в Київ, влаштувалася на завод лаборанткою.
Після педінституту Наташа працювала культорганізатором у санаторії для партійних діячів "Волжский утес" за 70 км від Сизрані в Росії.
— Як там пили, я більше ніде не бачила, — пробує каву. Її руки — в срібних перснях із великим камінням.
1980-го Наташа повернулася в Чарджоу. Влаштувалася в Будинок культури розпорядницею танців.
— Я оголошувала білий танець. Тоді дівчата були скромні, я мала перша запрошувати чоловіків. На танцях познайомилася з хлопцем. Євген тільки-но прийшов із армії, працював робітником. Не сподобався мені, але добре упадав. За півроку ми одружилися.
Мама сидить під парасолькою на віслюку, а на його попоні написано "швидка допомога"
Подружжя жило в гуртожитку, а мріяло про квартиру.
— Женя завербувався на Камчатку на плавучий завод. Якби відпрацював там два роки, дали б кооперативну квартиру. В останньому листі обіцяв, що невдовзі приїде. Прислав 10 кілограмів червоної ікри. Більше я про нього не чула.
Від Євгена в Наташі народилася донька.
— Раніше її звали Світлана. Тепер змінила ім"я на івритське Ліор ("моє світло"). Коли доньці було 8 років, я почала отримувати аліменти.
1996-го Наташа з донькою емігрували до Ізраїлю.
— Я мила там посуд і підлогу в ресторанах. Потім взяла в кредит на 30 років квартиру за 95 тисяч доларів. Тепер за неї і 40 тисяч не дають, бо місто розбомблене. У квартирі є три спальні, великий салон. Ми живемо на другому поверсі в 3-поверховому будинку. Зручно! Як бомблять — на першому поверсі вибиває скло, на третьому злітає дах, а в нас лише стіни трусяться.
Ракети, якими палестинці бомблять Сдерот, називають касами. Це — триметрова залізна труба з вибуховим пристроєм, порохом, цвяхами та залізними кулями всередині.
— Останній місяць касами падають о 7.20, ми називаємо їх палестинським будильником. Прокидаюся о п"ятій ранку, щоб устигнути помитися і нафарбуватись.
Згадує першу людину в місті, яка загинула від ракети.
— Його звали Мордехай. Він розлучився з дружиною, тому діти й онуки з ним не спілкувалися. Ввечері Мордехай сидів на лавочці, щоб побачити, як онуки йтимуть із дитсадка. Поряд із під" їзду вийшла жінка з 4-річною дитиною. Убило дитину і Мордехая, а жінці відірвало ноги.
Питаю, чи сниться їй війна між Ізраїлем і Палестиною.
— Я вже кілька років не бачу снів, — каже. — Відтоді, як повернулася з центру міста і побачила, що мій будинок розбомблений. Дочка із зятем прибирали в квартирі. Я знепритомніла з двомісячною онучкою Таір на руках. Дім відбудували. Тепер якщо й сниться щось — то що в мене з рук падає онука.
Жінка запрошує до себе в Сдерот:
— До мене тітка приїжджала. Назвала таксисту моє ім"я та прізвище. Дорогою він розказав їй, що я — не заміжня. А моя донька вийшла заміж за марокканського єврея, який розводить овець.
1955, 5 травня — Наташа Разиєва народилася в столиці Узбекистану Ташкенті в родині лікарів
1957 — родина переїхала в м. Чарджоу (Туркменія)
1977 — закінчила педінститут у Чарджоу, поїхала працювати культорганізатором у російський санаторій "Волжский утес"
1980 — вийшла заміж за росіянина Євгена Панаітова
1981 — народилася донька Світлана
1996 — емігрувала до м. Сдерот (Ізраїль)
2007 — уперше за 12 років приїхала до Києва
4 
35413
Коментарі