Київські письменники 42-річні Віталій та Дмитро Капранови провели майстер-клас із приготування мамалиги. Куховарили у магазині кухонь "Меркс" на Бессарабській площі. Їм допомагав письменник Сергій Пантюк, 44 роки. Він прийшов із мітингу проти міністра освіти Дмитра Табачника.
— Сергій ходив знімати Табачника, як усі нормальні люди сьогодні, — каже Віталій Капранов. — Якщо ми знімемо цього ксенофоба, то покажемо владі, що нас треба поважати.
Брати дістають кукурудзяну крупу і великого казана.
— Кукурудзяне борошно зараз не роблять, тому підійде крупа дрібного помолу. Ще треба сіль і 1,5 літра води. Мамалига вариться в казані. Без неї у нас на Бессарабії за стіл не сідають. Це як хліб.
Відмірює чотири великі жмені крупи і кидає в окріп.
— Мамалигу треба перехрестити, — хрестить ложкою. — І не мішать. Доки вариться, п"ють вино і ведуть інтелектуальні розмови, — дістає пляшку "Коблево". — У нас у степу вином снідають, обідають і вечеряють. Коли ми з братом ішли в школу, на сніданок пили вино з хлібом. Чабани його вживають, бо інакше вівці не пасуться. Сергію, ти любиш готувати?
— Якби не був письменником, став би шеф-кухарем, — відповідає Пантюк. — Від цього інколи страждає моя дружина, яку я витісняю з кухні. Але борщ ми варимо разом. Куховарити мене навчила прабабуся. Вона молодою пішла до панів, жила в одній кімнаті зі старою кухаркою, яка передала свої секрети. Почала мене вчити, як мені було 10. Аргументація була така: "Як дружина якесь гівно попадеться, то ти що — будеш голодний?" Навчила готувати справжні котлети. М"ясо потрібно різати, додавати лише білки. Вмію готувати все, крім тіста. Неможливо навчити чоловіка пекти.
Питаю, чи планує написати кулінарну книгу.
— Може, з Капрановими зробимо книгу рецептів від письменників. Але я ніколи у житті не готував за рецептом. Беру інгредієнти, які є. Ще жодного разу не було погано. У моєму романі "Сім днів і вузол смерті" герої весь час готують. Навіть українську яєшню із використанням холодних голубців.
— Тоді ріж цибульку на 1024 частинки і не плач, — Дмитро дає йому ножа та цибулину. — Я готуватиму шкварки — це святе. Різати сало — процедура містична.
Вмію готувати все, крім тіста. Неможливо навчити чоловіка пекти
Віталій кришить гриби.
— Сергій страшний грибник. У нього нюх.
— Так, у нас в селі говорять: якщо у лісі є два гриби, то один з них має знайти хтось із Франчуків. Це наше родове прізвище. Вважають, що їх за нас чортик шукає. Мати з цього живе: солить гриби, маринує. Пенсіонерка не хоче брати допомогу від дітей.
Дмитро знімає казан із плити.
— Тепер мені потрібен макогон і поміч друга.
— Не макогон, а копистка, — заперечує Пантюк.
— У нас на Бессарабії кажуть "макогон". А ваша Буковина нашій Бессарабії не указ.
— Я народився у селі Сокілець Хмельницької області, — говорить Сергій. — На Буковині мамалига називається кулеш, а макогон — товкач.
Дмитро вимішує мамалигу качалкою. Потім утрамбовує ложкою і ставить на плиту.
— Поясню, чому українці мають музичний слух. Хитрість у тому, що коли мамалига гріється, вона почне відділятися від казана. Важливо почути цей момент. Вона починає говорити: викидай мене.
Віталій відкриває готового коржа.
— Начебто вона холодна, але всередині — як мартенівська піч. У дитинстві була така забавка. Показуєш мамалигу і кажеш: ти слабак, не розіб"єш. Дитина стукала і пекла руки. Усі задоволені.
Ріже коржа ниткою.
— Великий гріх краяти ножем чи вилкою. Нитка має бути бавовняна, бо синтетична розплавиться.
Посипає страву шкварками і тертою бринзою.
— На ранок мамалигу можна підсмажити, виходять чудові грінки.
2 
1
Коментарі