4 липня від інфаркту помер скрипаль Богодар Которович. За день до смерті він відзначив 68-річчя. — Ніхто цього не очікував, — каже скрипаль 32-річний Євген, підпалюючи сигарету. Він стоїть біля центрального входу столичної консерваторії.
Каже, три роки грає в ансамблі "Київські солісти", який створив Которович.
— Я телефонував йому третього вранці. Телефон постійно зайнятий був, добився лише після п"ятої спроби. Богодар Антонович казав, що з сьомої ранку вже його вітали. Він був найприємнішою людиною серед моїх знайомих. Веселий, оптиміст. Ніхто не знав, що йому болить чи турбує. Завжди був у русі. Помер, піднімаючись сходами до себе в квартиру.
Під стінами консерваторії зібралося із сотню людей із квітами. Багато студентів. Которович керував кафедрою скрипки у столичній консерваторії. У кожного студента за спиною — футляр з інструментом, до якого прив"язано чорну стрічку на знак жалоби. Вони стоять рядком біля чорного "мерседеса", який привіз покійного.
За труною йде донька Богодара Антоновича — 34-річна скрипалька Мирослава.
— Осторожно, ради Бога, осторожно, — шепоче чоловікам, доки ті несуть домовину сходами.
— Мирослава, яке горе! — кидається до неї жінка з натовпу в розтягнутому зеленому светрі.
— Не сейчас. Без цирка, пожалуйста! — стримано відповідає та, не зупиняючись.
Труну ставлять на стіл посеред зали. Мирослава знімає чорний шалик і бере до рук скрипку. До неї підходять із десяток музикантів, грають адажіо.
— Темна зала й дві телекамери. Це все, на що спромоглася Україна, щоби провести в останню путь таку людину! — обурюється колишній міністр закордонних справ 78-річний Геннадій Удовенко. Іде до труни, спираючись на дерев"яну різьблену палицю. Тримає 12 білих гвоздик. Руки труcяться, і квіти з букета одна за одною падають на підлогу.
— Богодара знав із початку 1990-х, коли працював представником України при ООН у Нью-Йорку. Він часто гастролював у Штатах. Там таких геніїв на ура приймають. Скільки разів його вмовляли залишитися. Золоті гори обіцяли. А він їм: "Я — українець, і моє місце там".
— Так, Богодар казав: "Сміливі їдуть, а найсміливіші залишаються", — підхоплює ректор Львівської музичної академії Ігор Пилатюк, 55 років.
— Учора весь вечір дивився в прямому ефірі похорони Майкла Джексона, — схиляє голову Удовенко. — Три мільйони людей зібралося. Не думаю, що Джексон був талановитішим. Богодар — єдиний скрипаль-неіталієць, який грав на скрипці Паганіні. 1999-го відіграв два аншлагових бенефіси в Нацопері на знаменитому інструменті, який на два вечори доставили до Києва спеціальним рейсом. Це ж який авторитет треба мати, щоб тобі довірили такий інструмент.
Студент-чотирикурсник Максим розказує, що його вчитель колекціонував скрипки.
— Останні роки грав на скрипці XVIII століття. Такі інструменти коштують десятки тисяч євро. Коли в когось зі студентів не було скрипки, він приносив свої з дому.
Спікер Володимир Литвин кладе до труни букет троянд. Мовчки хреститься і йде. На сходах його спиняє журналістка з мікрофоном.
— Володимире Михайловичу, може, дасте коментар на камеру? — просить.
— Женщина, не мешайте. Владимир Михайлович опаздывает на важную встречу, — басом відповідає охоронець, відштовхуючи її ліктем.
Скрипаля відспівують 2 год. у Володимирському соборі. Ховають на Байковому цвинтарі, поруч із письменником Павлом Загребельним. На могилі Богодара Которовича стоїть дубовий хрест, перев"язаний рушником.
— Хто тепер за нас заступиться? — перемовляються студенти. — З ним ми людьми почувалися, а не неграми на плантаціях. Коли до Тунісу на концерти їздили, то жили у п"ятизіркових готелях. Після його смерті про нас узагалі забудуть.
Богодар Которович народився 3 липня 1941 року в польському місті Грубешові. Музичну освіту здобув у Львові. Після першого курсу Львівської консерваторії його запросили до Москви.
1971-го здобув гран-прі конкурсу ім. Паганіні в Генуї. 1984-го створив інструментальний ансамбль "Київські солісти". Спочатку виступав із ним у легкому жанрі — на літній естраді Маріїнського парку. Викладав у консерваторії австралійського міста Сіднея.
У Харкові відкрив перший міжнародний конкурс юних скрипалів, що має його ім"я.
Був одружений двічі. Донька Мирослава — від першого шлюбу з арфісткою Наталією Кметь, син Антон — від піаністки Євгенії Басалаєвої. Обом дружинам залишив по квартирі. Сам винаймав помешкання біля консерваторії.
3 
1
Коментарі