Під стіною на бульв. Шевченка, 58 у Києві живе індус 39-річний Антон. Він спить на землі, закутаний із головою в стару сіру куртку. Поруч калачиками скрутилися шість собак. Вони нікого не підпускають.
— Село, б..., иди себе, — свариться Антон на чоловіка, який відганяє псів. — Я тут 15 лет. Ноу проблєм.
Коли говорить, мішає російські слова з англійськими, німецькими та індійськими. Відганяє великого собаку, який хоче вкрасти пластиковий посуд із залишками салату. Поряд пластикові відра з супом і картоплею. Стоять порожні пляшки з-під шампанського і вина.
— Водка брать не могу, шампанское чуть-чуть. Холодно, грітися хочу. Коли квартира є, шампанське не нада, — тицяє пальцем у пляшки. — Я харчі в ресторані беру. Не плачу. Виносять так, у відрі. Курку дають, салат, суп.
Дістає з-за спини пакет, виймає зубну щітку, пасту "Бленд-а-мед", шампунь "Чиста лінія" та бритву.
— Бритися тут буду, — витрушує капусту з пластикової коробки, щоб набрати туди води. — Сюда воду ллю, крем мащу на лице. Кожен ранок зуби чищу. Я миюся тут. Воду в 5-літровому бутлі ношу з магазину "Сільпо". Раньше в університеті мився. Тепер не пускають, хочуть 250 гривень. Тут люди пройдуть, я за дерево стану. Миюся з милом. Голову шампуньом мащу. Не хочуть помогти воду лити, — киває на перехожих.
На прохання мешканців сусідніх будинків Антона забрали до притулку для бездомних у село Ясногородка під Києвом. За два дні звідти втік.
— Кажуть, давай роби, а в мене руки мерзнуть. Я інженер-електронник, в німецькому університеті вчився. У мене голова — як комп"ютер. Всьо знаю. Ніхто не бере на роботу, бо паспорта не маю.
Має вісім братів та п"ять сестер у Німеччині, Франції, Англії та Канаді
Каже, що приїхав в Україну в гості. До кого — не пам"ятає.
— На вулиці Петрова жив. Приїхала дочка хазяїна з Москви. Сказала убрати мене, бо паспорта не маю. Я можу платити. Майн бразе з Німеччини кожен місяць 250 доларів присилає. У банку забирає гроші Олександр з американської церкви. Брат хоче приїхати, просити в посольстві, щоб мені паспорт зробили. Я до нього поїду. Сказав телефон купити. Коли спав, його в мене вкрали.
Антон каже, що справжнє його ім"я Тонфа-Cку Крістос. Народився в Шрі-Ланці. Отримав французьке громадянство. Має вісім братів та п"ять сестер у Німеччині, Франції, Англії та Канаді. Батьки померли.
— Колись їздив до брата в Канаду. Я його дворічну дочку няньчив, вона в мене на руках спала. Потім прийшов брат, а вона — мертва. Спала довго і померла, — плаче і починає говорити індійською. — Брат кричав дуже. Я поїхав від них.
Біля ніг вкладається великий собака.
— Мой ребьонок. Вони мене гріють, охраняють. Маю 19 псів. Міліцейський начальник прийде, каже: йди звідси. Вони мене захищають. Я їх годую за це. Бабушки їду приносять, а я їм ділю. Суп — нє, не хотять. Кості люблять, я їм купляю.
Натягує комір куртки на голову, руки ховає на грудях.
— Щас не холодно. Коли сніг буде, піду в під"їзд спати. Там підмітаю, мию пол. Мене не виганяють. Я чистий. Але собак не пускають. Я їх закутую і за пазухою несу в під"їзд. Приходила 17-річна дівчина. Хотіла зі мною в під"їзді жити. Я 100 доларов дав, помагав їй. Вона маленька, я не хочу таку.
"Де в нього стільки грошей і валюти — не знаю"
Охоронець автомийки 50-річний Олександр Сидоренко каже, що Антон допомагає йому нести вахту.
— Він напроти моєї будки сидить. Як увечері хтось із чужих бомжів прийде, їх виганяє. Де в нього стільки грошей і валюти — не знаю. Але кожен день шампанське п"є і смажених курей їсть. Собаки в нього теж балувані. Якось хліб кинув, який у мене після обіду лишився. Понюхали, а їсти не стали. То неправда, що він поїхати звідси хоче. Мені сам казав, що йому тут добре живеться.
2 
1
Коментарі