Ексклюзиви
Неділя, 29 квітня 2007 16:30

Бард Едуард Драч судиться за квартиру

Автор: фото: Андрій ШМАТОВ
  Едуард Драч із дружиною Мариною та дітьми — 9-річним Дмитром, трирічною Діаною і Юлею, якій рік і 10 місяців
Едуард Драч із дружиною Мариною та дітьми — 9-річним Дмитром, трирічною Діаною і Юлею, якій рік і 10 місяців

На зустріч під "Хрещатик-Плаза" бард Едуард Драч, 42 роки, приходить вчасно. На ньому шкіряна куртка, бордовий пуловер. Каже, що поголив бороду й вуса, змінив імідж. Твори теж пише нові. Дарує диск, на якому зеленим фломастером написані назви перших двох пісень.

— Це "Армія Махна" та "День незалежності з Махном". А робоча назва компакту — "Солов"їні свята". Там буде про події і на Майдані-1990, і пізніші.

Каже, що родом із Кривого Рогу.

— Місто ще те, — всміхається. — Народ пролетарський, буйний. Бійки квартал на квартал — звична справа.

Володар гран-прі "Червоної рути-89" бард Василь Жданкін теж із Кривого Рогу.

— Жив зі мною в одному кварталі. Але зустрів Василя вже на "Червоній руті", в Чернівцях.

Із поетом і екс-нардепом Іваном Драчем ви родичі?

— Ми з Іваном Федоровичем з"ясовували це питання. Спільних коренів не знайшли.

Драч закурює. Розповідає про навчання в Дніпропетровському медінституті:

— Учився на психіатра й грав у студентському рок-гурті. Деканат змусив: мовляв, не гратимеш — не дамо гуртожитку.

1988 року Драч приїхав до Києва.

— Скрипаль Кирило Стеценко повів до кобзарів. Це за Ботанічним садом. Там раніше замість крутих віл був депресивний район. В одній із тих мазанок жив кобзар Микола Будник. Заслухався виконанням дум так, що запізнився на поїзд. Будник повірив мені й дав інструмент на три місяці.

Працював психіатром у Києві

Згадує першу "Червону Руту" в Чернівцях.

— У фіналі лауреатів не пускали на стадіон. Люди стояли з жовто-синіми прапорами. Міліція била їх кийками. Жданкін почав кричати на міліціонерів. Вони повернулися і вже занесли палицю над ним. Раптом із натовпу вийшов чоловік у цивільному, показав "корочку" і сказав: "Не трогать — лауреаты!". Мент віддав честь, сказав: "Єсть!". Розвернувся і продовжив бити публіку.

За словами Едуарда, переможці "Рути" таки потрапили на сцену.

— Жданкіна всього трусило. Каже: "Я їм зараз заспіваю "Ще не вмерла Україна!". Я аж тіпнувся, кажу: "Васьо, та ти шо — зараз фестиваль закриють". Він вийшов і почав співати. Вв"язався в бійку, отже. А по наших законах криворізьких, треба землякові допомагати. Я теж вискочив і почав співати. Наслідки відчув, коли після інтернатури на роботу не хотіли брати. Та й із тестем політичні розходження загострилися. Довелося розлучитися з дружиною.

Не полишив фаху психіатра?

— Ні. Працював з 1988 до 1994 року в Черкасах невропатологом, потім — психіатром у Києві. Півроку стажувався на кафедрі неврології канадського університету в Торонто. Було безліч нагод залишитися, але мене приваблює тутешній ритм життя.

Якось бачив тебе з синцями.

— На позаминулий День незалежності це сталося, в моєму дворі. Двом особам напідпитку не сподобалося, як припаркував свої "жигулі-копійку". Я мирно щось пояснив. Але їм не сподобалися мої українська мова та вишиванка. Підбили око. Рану на носі потім довелося зашивати. Але й тим двом перепало.

Драч закурює чергову цигарку. Розповідає про життя в Києві, куди перебрався 1994-го. 1997 року одружився удруге. Того ж року народився син Дмитро.

— Дружину звати Марина, — розповідає. — Зазнайомився у приятеля по "Руті", Сашка Горностая. Марина — його сестра, приїздила в гості. Вона — історик, зараз у декреті. У нас, крім сина, ще дві доньки — Діана й Юля. Леді Ді та леді Ю, — усміхається.

А де живете?

— Ой, — морщиться. — Уже третій рік судимося. Нам жінчині родичі подарували квартиру. Але ЖЕК вибив двері й заселив в одну з кімнат двірничку. З усіх смітників Подолу збиралися пляшки й милися у ванній. Пропадали речі. Дружина сказала: вези звідси, куди хочеш. Зараз живемо в її родичів на Сирці.

Драч змінює тему. Розповідає про вечори авторської пісні, які разом із товаришем Миколою Підгорним започаткував у Спілці письменників.

— Там і поети, і барди бувають. Режисер Олесь Санін обіцявся. Він же братчик Кобзарського київського цеху.

У фільмі Саніна "Мамай" Драч зіграв кобзаря. Співав пісні в фільмі "Запороги", знятому на "Укртелефільмі" Олегом Біймою.

— А ще, — замріяно усміхається, — є в мене пес. Його звати Бунчук. Порода — "кримка", хорт гладкошерстий. Такі були в запорозьких козаків. Однак через проблеми з хатою живе не в мене, а в мого друга. Він є фанатом цієї породи, привіз її з Казахстану. Бунчук — робоча собака, полює на зайців.

1965, 6 квітня — Едуард Драч народився в місті Кривий Ріг
1982 — закінчив школу та вступив на лікувальний факультет Дніпропетровського медінституту
1983 — у складі групи "Ранок" виступав на Всесоюзному джазовому фестивалі в Дніпропетровську
1985 — одружився
1989 — перша премія в жанрі авторської пісні фестивалю "Червона рута" в Чернівцях
1990 — вихід аудіокасети "Едуард Драч і Ніна Матвієнко"
1994 — переїхав до Києва
1997 — одружився вдруге
2003 — народилася донька Діана, за два роки — Юля
2005 — компакт-диск "Двом душам дарується"

Зараз ви читаєте новину «Бард Едуард Драч судиться за квартиру». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода