"Син вдруге женився, — розповідає у листі 68-річна Ольга Юріївна з Полтавської області. — Узяв за дружину дівчину з сусіднього села. Вона на 24 роки за нього молодша. Дітей від першого шлюбу не має. Вітя лікувався, але це результату не дало. Інна теж довго не могла завагітніти. Їздили на штучне запліднення у столицю. Прийнялося дві яйцеклітини. Через дев'ять місяців у нашій родині з'явилися Мар'ян і Уляна. Але найдивніше те, що за рік Інна знову завагітніла. На цей раз — сама. Син наївний. Вірить, що це диво. А я підозрюю, що вона носить дитину не від нього".
Вкладає у конверт фото вагітної невістки. Кучерява брюнетка з округлим животом позує біля прикрашеної ялинки. Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник. Запалює свічку, кладе на світлину праву руку.
— У травні невістка народить хлопчика. Дарма підозрюєте її у зраді. Ваш син — рідний батько дитини. Торік Віктор пожертвував велику суму на будівництво церкви. Бог почув молитви. Ні проблеми зі здоров'ям, ні різниця у віці не завадили їм вдруге стати батьками.
"10 років живу в цивільному шлюбі, — пише 38-річна Ольга з Київської області. — Мене все влаштовує. Але мама постійно підливає масла у вогонь. Каже, що Ігор мене використає і залишить, бо знайде собі молодшу. Наполягає, щоб я з ним розписалася. Ніби штамп у паспорті щось змінить. Я двічі була вагітна, але все закінчувалося викиднем. Втретє я цього не переживу. Тому народження дітей не плануємо. Ігор до цього ставиться байдуже. А я не впевнена, що зможу придавити у собі материнський інстинкт. Може, нам краще всиновити дитину?"
Біоенергетик дістає з конверта фото Ольги. Синьоока блондинка із заплетеною косою тримає на руках рудого кота. Позаду на стіні — картина з двома вишитими вовками.
— Рішення про всиновлення обом вдасться непросто. Чоловік здасться ще на етапі збору документів і проходження медогляду. Дарма. Бо обом це батьківство принесе багато щастя. Візьмете хлопчика до 5 років. А через 2 роки чекайте на поповнення. Народите дівчинку. Стосунки узаконите наступної зими.
"Маю 37 років стажу, а пенсії заробила всього 1500 гривень, — пише 65-річна Віра Василівна з Полтавської області. — Сім місяців тому перенесла складну операцію. Коли милася, на плечі зішкребла родимку. Пішла кров. Я почала видаляти її чистотілом аптечним. Тієї горошинки ніби не стало, але свербить. Боюся, щоб не було раку шкіри. У мене на цій руці 1992 року була меланома. Але я вчасно прооперувала і проколола хімію. Батько помер від раку прямої кишки. Боюся, що і я довго не протягну. Почала погано чути. Не можу спілкуватися з людьми. Молодшого сина до випивки привчила дружина. Настроювала проти нас. Він вірив, доки її подруга не розказала, як та гуляє. Саша як з цепу зірвався. Став агресивним. Нікого не слухає, постійного місця роботи не має. Набрався кредитів. Ми один погасили. По інших — приходять судові рішення. Брав 1000 гривень, а повертати треба вісім. Погрожують, що заберуть квартиру. Але у нього свого житла нема. Живе на зйомній. Старший син на групі. Лопнула вена на нозі. Як подивлюся на долю своїх дітей, жити не хочу".
— Відкиньте думки про самогубство. Не беріть гріх на душу. Як би не засмучувало життя сина, ваші дії нічого не змінять. Дітям дали все, що могли. Час подбати про себе. Сходіть на прийом до дерматолога. Досить ставити собі діагнози. Проживете ще багато років. Сина змусять повернути кредити, бо почнуть тиснути на його поручителя. Не лишайте без нагляду документи на оселю, аби не заклав її. Олександр зміниться, щойно зустріне сильну жінку. Вона допоможе розгребтися з боргами і спонукає замислитися над завтрашнім днем.
"2013 року я мало не помер на операційному столі, — пише 69-річний Іван із Закарпатської області. — Мав пухлину шлунку. Лікарі сказали, що операбельна. Але організм погано відреагував на наркоз. Щось пішло не так. І під час операції серце зупинилося. Бачив, як по мене прийшла покійна сестра. Кликала, навіть відчував її холодну руку на тілі. Але йти не хотів, бо тут тримали діти, дружина, дві внучки. Лікарі боролися за моє життя. Впав у кому на тиждень. Чудом повернувся до тями. Але що найдивніше, усе ніби перевернулося з ніг на голову. Я став любити речі, яких до цього не міг терпіти. Звідкись відкрився потяг до малювання. Перестав спілкуватися з людьми, які створювали забагато проблем. Навіть діти кажуть, що я вже не той, яким був колись".
Надсилає фото 2017 року. Вусань у вишиванці тримає коровай на рушнику.
— Люди, які вийшли з коми, розповідають, як їхня душа подорожувала поза тілом і навіть навідувалася у потойбіччя. Спілкування з покійними родичами — одне з підтверджень цього. Відкрили нові таланти, на які бракувало часу. Після пережитої клінічної смерті знаєте ціну життю і навчилися дорожити кожним моментом. Розповідайте про свій досвід тим, хто зневірився і перестав любити життя. Багатьох це наверне до віри і витягне з депресії.
2 
1
Коментарі