Три тижні тому у Вінницькій в'язниці суворого режиму №1 похрестили півторамісячного Максима. Він народився в 40-річної Алли Пірівірзєвої із села Панасівка Калинівського району на Вінниччині, яка у СІЗО при в'язниці чекає вироку суду. Її можуть засудити до 14 років позбавлення волі. Торік у грудні вона вбила свою піврічну доньку. За ґрати потрапила вагітною.
— Сказала, що хоче похрестити сина, — каже начальниця жіночого відділення СІЗО Галина Пилипко. — Чоловіка в неї нема, крім цього малого, ще є шестеро дітей. Підслідну позбавили батьківських прав. Дітей забрали до християнського притулку. За законом, Максим буде біля неї до трьох років.
Хрестили у тюремному храмі праведного Алексія, чоловіка Божого. Відкрили його 10 років тому на прохання в'язнів. Церква закритого типу, звичайному вірянину сюди вхід заборонений. Кореспондента "ГПУ" пускають, бо має дозвіл Держдепартаменту виконання покарань Вінниччини.
Працівники тюрми проводять до четвертого корпусу. Піднімаємося на другий поверх. Церква в кімнаті на 8 кв. м. Стіни пофарбовані у світло-блакитний колір. Біля входу дві етажерки з релігійною літературою. У центрі розписаний іконостас. Зі мною заходить настоятель, священноінок 30-річний Артемій Шикула. Служить тут чотири роки.
У лівому кутку — ґрати. За ними — четверо довічно ув'язнених у наручниках. Вони прийшли поспілкуватися зі священиком. До священика в'язні підходять під охороною. Охоронець відступає на 2 м, щоб не порушувати таїнство сповіді.
— Мої прихожани нічим не відрізняються від інших людей. Тут усе так само, як і в інших храмах, — говорить священик. — Спочатку думали назвати нашу церкву на честь благорозумного розбійника. Але церков з такими назвами у тюрмах є багато.
Отець Артемій хвалиться вишитим образом Ісуса Христа "Спас нерукотворний".
— Це наш прихожан сам вишив. Він довічно позбавлений. Церква має 100 прихожан-в'язнів. Із них 50 довічників. Вони постійно приходять молитися. Ті, хто просто строк відбуває — періодично.
— У церкву приходжу раз у місяць сповідатися та причащатися. Ми ж тут також грішимо. Ну, хоча б у мислях, — каже з-за ґрат 39-річний Олександр. Сидить за вбивство. — Звернувся до Бога 10 років тому, коли приговор виносили. Попросився, щоб зводили до Києво-Печерської лаври. Там уперше посповідався та причастився.
Ув'язнених відвідують також представники Адвентистів сьомого дня, Свідків Єгови, Російської православної церкви за кордоном, Російської істинної православної церкви. Між вірянами різних конфесій непорозумінь не виникало.
— На строгий пост мій співкамерник-мусульманин, аби мене не іскушати, відмовився їсти м'ясо й рибу, — розповідає 34-річний Вадим. За вбивство відбуває покарання 14 років. — Ми з повагою ставимося до вірувань один одного.
30-річний Сергій Бордаченко — психолог. Каже, віряни-засуджені щиріші.
— Сюди приходять із Церкви Святої Трійці, — каже він. — Читають Євангеліє. Мої підопічні за стільки років його вже напам'ять вивчили. Цитують цілими псалмами. Для них радість зайвий раз вийти з камери.
3 
35413
Коментарі