Із 28-річним Ярославом Грабовським зустрічаємося на сходах п"ятиповерхівки на вул. Постишева в Умані на Черкащині. Чоловік у синій уніформі рятувальної служби тримає в руках шоколадку та плюшевого слона — прийшов у гості до родини 83-річної Марії Калюжної.
24 січня в будинку трапилася пожежа. Грабовський виніс із вогню піврічну Яну Задорожну, онуку Калюжної.
Двері на четвертому поверсі відчиняє 33-річна Олена Задорожна. Жінка в декретній відпустці, із чоловіком живе поблизу місцевого пивзаводу, часто гостює в бабусі Марії Калюжної.
— Отут усе і сталося, — Олена веде в кімнату. — Ми з Яною прийшли в гості. Батьків моїх уже нема на світі, лишилася бабуся та мамина сестра. Сиділи в квартирі, я собі з малою граюся, форточки відчинені. Раптом почули запах диму.
На ліжку перевертається Яна. Ярослав передає гостинці Олені, бере дитину на руки.
— Сусіди на другому поверсі запалили свічку. Молилися, чи що там, — розповідає Ярослав Грабовський. — Не зогляділися, як свічка згоріла. На столі зайнялася скатертина, вогонь перекинувся на занавіски.
— Я вискочила з квартири. Спустилася на другий поверх — у сусідів маленька дитина. Кинулася до квартири, а там килими палають, — згадує Олена Задорожна. — Закричала: "Давайте мені дитинку, я винесу". Хтось передав мені хлопчика, я з ним на вулицю вискочила. Віддала його на руки, кинулася до себе в квартиру, а пройти не можу, усе в чорному диму. Здолала один лєснічний проліт, відчуваю, що задихаюся, далі йти не можу і нічого не бачу. А там же Яночка в квартирі лишилася.
До третього будинку на Постишева під"їхали пожежні машини.
— У таких випадках пожежну команду ділять на двоє: одна група гасить вогонь, інша — рятує людей, — пояснює Грабовський. Яна мацає руками його блискучі погони. — Я пішов евакуйовувати людей. Бачу, жінка кричить. Кинулася до мене, розказує, що дитина осталася в кімнаті.
Грабовський показує вікно, через яке по пожежній драбині заліз до квартири.
Її коли виносив, на драбині загубили пустушку
— Мала — маладєц, не злякалася, не заплакала. Лежить собі на ліжку, пустушку смокче. Я її на руки — і у вікно, назад на драбину. Тільки на вулиці почала кричати. Ми вже коли в пожежну частину повернулися, то зрозуміли, чого мовчала: я її коли виносив, на драбині загубили пустушку. То вона й розхвилювалася.
— Я на онуку аж сварилася, — каже Марія Сергіївна. — Своє оставила, а чуже спасати побігла.
— Удруге так не вчинила б, — додає Олена. — Дуже тоді злякалася за свою дитину. Яночка в мене перша, довго чекала на неї.
— Ми того дня ще двох пенсіонерок евакуювали із сусідніх квартир, — продовжує Грабовський. — Дітей із вогню доводиться рідко рятувати.
Розповідає, що в пожежній частині працює 10 років. Отримав звання прапорщика.
— У дитинстві мріяв стати космонавтом. Але то в усіх була така мєчта. А до ризикованої праці звик. Помирати не страшно, усі колись на небі будемо. За роки служби такого надивився, що було б дивно, якби Бога не було. Але і веселе трапляється. Улітку довелося рятувати бездомну собаку. Цуцик забився в куток між гаражами, а назад вийти розуму не вистачає. Кричав півдня. Хтось викликав нас. Мусили одного гаража відсувати, аби визволити ту собаку. Воно ж живе, шкода.
Яна Задорожна стягує з голови пожежника картуза. Приміряє на себе.
— О, манюня, та ти майбутній пожежник, — жартує Грабовський. — У мене теж донька, Настя, 5 років. Дружина Алла спочатку часто сварилася зі мною через роботу, а нині звикла.
1 
1
Коментарі