— Коли вдома сказав, що хочу бути священиком, мама стала дибки. Ми тільки почали вичухуватися з безгрошів'я, — каже священик 52-річний Юрій Кролевський із Полтави.
Із Юрієм Володимировичем зустрічаємося в каплиці на околиці міста. Він — високий, має сиву бороду. На шиї — дерев'яний хрест.
— 1995 року служив у Дніпродзержинську, де Дмитро Ярош (зараз — народний депутат України, лідер "Правого сектора". — "ГПУ")був нашим прихожанином, — розповідає отець Юрій. — У нього тато — інженер, мама в депо працювала. На той час нашими прихожанами були 200 "тризубівців".
— Мене призначили капеланом "Тризубу" та Дмитра Яроша. Пояснював хлопцям, що християнство і націоналізм — речі сумісні. Ярош готував їх до майбутньої війни з Росією. Я навчав молодь, що християни — це не тільки хороші хлопці й дівчата. Це — воїни. Щоки під удари ворогам не мають підставляти. Бо то примітивне трактування християнства. У Біблії сказано, що ворога треба любити, але не сказано — як себе. Великий гріх — розстрілювати полоненого й добивати пораненого. У бою ж немає вбивства.
Сідає на лаву. Згадує про життя до церкви.
— Після школи працював токарем на заводі в Кам'янці-Подільському. Був головою комітету комсомолу, виявляв релігійну молодь. Мусив знати, про що говорю. Позичив у сусідів Євангеліє. Вразило місце, де апостол Павло гонить християн у Дамаск (апостол Павло мав єврейське ім'я Савл, був гонителем християнської віри, доки дорогою до сирійського міста Дамаск не зустрів Христа. — "ГПУ".). Христос йому сказав: Савл, Савл, чому ти мене гониш? З того часу втратив спокій та зрештою кинув роботу на заводі.
— До 1987 року Українська греко-католицька церква була в підпіллі. Легальною була одна православна церква Московського патріархату. Батюшку того всі знали. Він, колишній кадебіст, у 1960-х власноруч закривав церкви. Коли з підпілля вийшли греко-католики, я у 27 років охрестив себе й сина Максима, взяли з дружиною церковний шлюб.
— Священик мене запитав, чи не хочу вступити в Івано-Франківську семінарію, яка щойно відкрилася. Здивувався, бо тільки охрестився. У ніч перед вступом у нашій хаті відбувалася містика. Вимкнулося світло. Потім упав шматок стелі, вилетіла рама з вікном. Як півень заспівав, включилося світло. Ми весь цей час молилися. Зранку йшов по мосту до семінарії. А до мене підлетів голуб і крильми по голові вдарив. Зрозумів, що рухаюся у правильному напрямку.
— У Франківську ледве виживали. Стипендії не було. Наїдався борщем, картоплею і чаєм із хлібом. Вдягнутися не було в що. Дивуюся, як то дружина пережила. Тоді народила мені дочку Катю. Вона — перекладач і поетеса. Зі старшим сином Максимом спілкуюся на "ви". Він священик, військовий капелан.
— Я сам захотів служити на Східній Україні. Вважав, що тут — духовний вакуум. Наприкінці 1990-х приїхав до села Білики на Полтавщині. Місцевий батюшка вигнав 10 хлопців із церкви, бо ті були рухівцями. Вони зацікавилися нашою церквою. Я відвідав голову сільради. Той каже: порадився зі священиком, тут служити вам забороняю. Відповів, що таку заборону можу мати лише від свого єпископа.
— Мене погано сприймали і тяжко звикали до нашої церкви. Православний батюшка по місцевому радіо обізвав нас сектою, що приносить в жертву дітей та причащається людською кров'ю. Отримували листи з погрозами. У сина були бійки в школі.
З 2006 року живе в Полтаві.
— Віддав налагоджену парафію в Біликах іншому священику, — каже отець Юрій. — У мене таке покликання — їхати кудись і з нуля громаду робити. Дружина опікується церковним хором. Наші парафіяни — це молодь 30–35 років. Деякі зараз воюють на Донбасі. У церкві збираємо гроші для воїнів АТО. Прихожани купили два джипи і бус для "Азова", допомагають переселенцям.
— Якщо священик хоче бути успішним, мусить любити людей. Якщо живе багато і їздить "Мерседесом", він погано закінчить. У нас немає зарплати. Прейскурантів на хрестини, вінчання чи похорон теж не маємо. Якщо хтось має кошти пожертвувати на церкву, то жертвує. Не треба відривати від себе останню копійку. Пожертвує багатший. Колись хрестив вісьмох дітей однієї матері. Звернулася, бо знала, що грошей у неї не проситиму.
КДБ переслідувало через музику
— У 12 років навчився грати на гітарі, щоб привертати увагу дівчат, — говорить Юрій Кролевський. — Потрапив до складу вокально-інструментального ансамблю. Це були перші кроки до створення свого рок-гурта "Київська Русь". Грали хеві-метал, український рок. Писав тексти, хлопці — музику. Мали потужну апаратуру, що могла озвучувати стадіони. У Союзі гуртам самим забороняли гастролювати, то мусили піти на роботу до філармонії.
— Але легше з гастролями не стало. На нас косо дивилися за україномовні тексти. Вважали націоналістичними. КДБ переслідувало через музику. Пішов грати в ресторан. Заробив на дорогу професійну гітару, яких у Союзі було мало. На ті гроші міг машину купити.
8 
35413
Коментарі