"У кіоску "Союздрук" сигарети продавали. Нас вісім дівчат було і піонервожата. Крали вночі. На 80 рублів набрали сигарет, конвертів, ручок. Через пару днів усіх пов"язали. Мене прямо з уроків забрали, у формі. Дали півтора року, але випустили за вісім місяців по амністії як малолєтку".
43-річна львів"янка Анжела Шевченко шість разів сиділа за ґратами. Вперше — у восьмому класі.
— Сиділа у боксі з колючою стіною, — згадує про ув"язнення. — Дали мені подушку, скручену у вогкий матрац, і завели у камеру для дорослих, у жуткий полумрак. Але жінки тоді мене нагодували і поклали спати на верхню нару. Хоча на нижній — престижніше.
Анжела поглядає на годинник. Каже, поспішає на церковні збори.
— Вийшла заміж у 16 років, за сусіда. Йому було 21. Він уже помер — упав із третього поверху, зламав шию. Був наркоманом, перебрав снодійних таблеток. Його батьки були проти весілля, але ми сильно любилися. Спочатку добре жили, а три місяці по весіллі він сів за хуліганство. Я поки до нього на свіданія ходила — завагітніла. А сіла вдруге, коли синові Володі вже рік минув. Наркотики спробувала, друзі чоловіка пригостили. Тяжко було з малим, йому в роддомі занесли стафілокок, плакав і вдень, і вночі. Я хотіла трохи забутись. Грудь перев"язала, молоко відразу посиніло. Чоловік вийшов, а я сіла за зловживання. За кілька місяців випустили по амністії як маму з малою дитиною. Без наркотиків у тюрмі мучилась страшно. Заварювала чифір, переболіла. І тільки-но вийшла, відразу вкололася.
Напарниця залазила мені під спідницю і звідти розрізала сумку
За торгівлю наркотиками дістала третє й четверте ув"язнення.
У львівському СІЗО на вул. Городоцькій писала чоловікам любовні листи.
— Пісьма передавали через вікно шнурком із простині. Один раз за це мене в карцер загнали.
— Як у в"язниці обходилася без сексу? — питаю.
— Дівчата спали одна з другою за якусь річ: за кусок мила чи пачку сигарет. Були жінки, які спеціально вдавали з себе хлопців: поводилися грубо, чоловічі майки носили, штани низько опускали і коротко стриглися. Я мала інтим із "колегою" по нарах лише раз. Не сподобалося.
Іще двічі жінку ув"язнювали за крадіжки.
— Ми парами крали, в основному на Краківському ринку у Львові і біля старого ЦУМу. Витягували гаманці. Але в мене краще получалося товар тягнути. Одні сапожки на ноги, три пари в кульок — і пішла. Бувало, касу з самого прилавка забирала, поки продавщиця вийшла в каптьорку або оглянулася за товаром. А в трамваях розігрували цілу сценку: я стояла на сходах і дивилася прямо на жертву, а напарниця залазила мені під спідницю і звідти розрізала сумку.
Другий Анжелин чоловік, Михайло Шевченко, 54 роки, сидів у в"язниці сім разів — загалом 30 років.
— До нас у колонію часто приїжджали священики проповідувати. Я увірувала. Мішу зустріла в реабілітаційному центрі "Ковчег". Він мені допоміг: дав їсти, одяг. Я ж в одному спортивному костюмі прийшла.
Одружилися сім років тому, купили невеликий будинок у селі Банюнин за 25 км від Львова. Обоє проповідують. Анжела працює з ув"язненими жінками як психолог. Торік вступила до Львівського університету внутрішніх справ.
— Ані копійки не дала за вступ, — б"є себе у груди. — Зубрила лише. Міша ночами начитував мені диктанти українською. Як на екзамен повз СІЗО проходила, зустріла міліціонерів, які раніше знущалися з мене. Тепер на "ви" звертаються. Хай їм Бог простить.
1965, 23 грудня — Анжела Шевченко народилася у Львові
1981 — уперше сіла у в"язницю за крадіжку
1982 — вийшла заміж за автослюсаря
1986 — народила сина Володимира, за наркотики опинилася за ґратами
1990–1999 — чотири рази ув"язнена за торгівлю наркотиками і крадіжки
2002 — вийшла заміж за церковного служителя Михайла Шевченка
2007 — вступила до Львівського університету внутрішніх справ
3 
1
Коментарі