"Ходіть, бабуся жде. Та не бійтеся — у нас собаки нема", — запрошує вусатий чоловік із копицею волосся на голові. Це внук 100-річної Ганни Картак із села Бирине Новгород-Сіверського району на Чернігівщині.
Бабуся сидить на ліжку. Її 60-річна донька Ольга Рева забирає в матері курячу кістку та миску із супом. Хустку жінки міняє на свіжу.
— Щоб у матері нашої зуби були, не пам"ятаю, — зазначає. — Вона народила нас уже немолодою. Перед цим голод пережила, війну.
Ганна Картак народилася 15 лютого 1907-го в Бириному, на Стрітення.
— А в паспорті поставили іншу дату, 1 липня, — розповідає Ольга. — Метрика не збереглася, а радянського паспорта у матері не було. Вона нікуди не їздила. Зарплату й без документа давали. Мама у лісництві робила. Доглядала за молодими деревцями, шишки збирала.
На сусідньому ліжку, між вишитих подушок, розлігся кіт Рижик. Старенька обмацує принесені "ГПУ" жовті гвоздики.
— Рік назад слаба на очі та слух стала, — продовжує Ольга, сідаючи на стілець. — Саме з того дня, як свого кума похоронила. Каже, надоїло жити.
Із кухні виходить донька Тетяна, 58 років. Вона смажить там рибу.
— Ні писати, ні читати не вміє, — долучається. — Але "Голос Америки" на радіолі ловила. Її дід Ахтим грамотним був, книжки читав і дружині Тодосі переповідав.
Батько Ганни Картак Василь помер від застуди, коли їй було три роки. Його рідні прогнали матір із донькою, не поділившись майном.
"Голос Америки" на радіолі ловила
— А наш батько, Антон, був круглим сиротою, бідняк, як і мати. Вони нерозписаними жили. Тільки почали по-людськи жити — розкуркулили. Навіть фєсєю (квасолю. — "ГПУ"), що на підвіконні у глеку стояла, забрали активісти і по двору розкидали. У 1933-му від голоду сім"ю врятував батько — привіз із Росії пуд зерна.
Перші четверо дітей баби Ганни померли малими.
— Уже ладненькими були, — зітхає стара. — Одна дитинка до 8 років дожила. Кінь налякав до смерті. Похоронила дівчинку в нових ботечках. Вона приснилася мені, каже: "Води у ботечки поналивало". Після цього я перестала плакати.
А троє дітей умерли від хвороб. Яких — бабуся не пам"ятає.
У кімнаті багато ікон. Є старовинні, сучасні.
— Наша дерев"яна хата горіла у війну мов свічка. А Спаситель дивом урятувався, хоч під самою солом"яною стріхою висів, — Тетяна показує велику дерев"яну ікону. — Років 20 тому образ обновився. Коли кімнати білили, помітили: малюнок на дереві став яскравим.
Доньки розповідають, що мати народила їх немолодою:
— Сестру Марію — у 37 років, Ольгу — у 40, а мене — у 43, — прикидає Тетяна.
— Виховувала нас у строгості. Скаже щось зробити — помри, але зроби, — додає сестра. — Загадала якось просо прополоти. А я прогуляла. Мати ягід не дала й сказала, щоб на ніч у двір не приходила. Потемніло, я додому не йду, бо винувата. Лягла у борозну ночувати. Мати знайшла мене, отчихвостила й за шкірки у хату притягла.
Три роки тому баба Ганна поверталася з городу й зламала ногу.
— "Швидка" із Новгорода-Сіверського не приїхала. Сказали: "Слишком старая". Довелось матір у Шостку везти, — розповідає Тетяна. — Я туди давно з Бириного працювати переїхала. Це тепер я пенсіонерка. Лікарі говорили, що мати більше чотирьох місяців не проживе. Та ми її виходили. Правда, тепер одна нога в мами на 10 сантиметрів коротша за іншу.
Як баба Ганна поправилася, переїхала назад у Бирине, в будинок доньки Ольги й зятя Петра.
— На одній нозі у мене зі стільчиком до телевізора скакала, — сміється Ольга. — Всю помаранчеву революцію по телевізору видивилася, переживала. Хоч голосувала за "красавца" — так баба називала Віктора Януковича.
Ольга зізнається, що мати називає правителів царями.
— Царя Миколу любила. Брежнєва і Кучму хорошими царями називає.
Подаю Ганні Василівні руку. Вона раптом цілує її. Просить передати Вікторові Ющенку, щоб приїхав до неї 1 липня на день народження зі своїми дітьми.
— У лютому подарували бабі Ганні квіти й коробку цукерок, — розказує голова сільради Надія Гуща, 46 років. — Батюшка був. Ювілярка все гамоніла й гамоніла (говорила. — "ГПУ").
1907, 15 лютого — Ганна Картак народилася у селі Бирине Новгород-Сіверського району на Чернігівщині
1910 — помер батько Василь
1927 — вийшла заміж за сироту Антона, народила первістка; перші двоє синів і двоє доньок померли малими
1933 — пережила Голодомор
1944 — народила доньку Марію, за три роки — Ольгу, ще за два — Тетяну
1960 — зіграли весілля Марії, через шість років — Ользі
1993 — помер чоловік Антон, перейшла жити зі своєї хати до Ольги
2001, 24 вересня — отримала паспорт
Має 4 онуків і 8 правнуків
Коментарі
3