31 травня 2002 року 28-річна Мар"яна Лазарик з Мукачевого на Закарпатті відчула біль у попереку. Вона була на сьомому місяці вагітності, тому про всяк випадок пішла до пологового будинку. За кілька годин почалися передчасні пологи. Лазарик народила двійню: хлопчика вагою 700 г і 500-грамову дівчинку. Лікар сказав, що діти не вижили.
Після пологів Мар"яну відправили на "нижній поверх" пологового будинку. У Мукачевому там у невибагливих санітарних умовах зазвичай поміщають породілей із незабезпечених родин. Жінці пояснили, що вище місць немає. До заплаканої Лазарик підійшла циганка, яка також кілька днів тому народила, і заспокоїла:
— Не плач, одне з твоїх дітей вижило.
За кілька годин лікарка з реанімаційного відділення зайшла до Мар"яниної палати і запитала, чому та не йде подивитися на свою дівчинку. Вона не знала, що жінці вже повідомили про смерть дітей.
Лікарі-неонатологи (фахівці з хвороб новонароджених) Ольга Чобал, 33 роки, і Вікторія Сенько, 44 роки, досі вважають, що випадок з дівчинкою Мар"яни Лазарик був швидше дивом, ніж досягненням медицини. Адже новонароджений хлопчик прожив усього 12 год.
— Просто дівчинка боролася за життя, — пояснює Вікторія Сенько. — Полегшенням було те, що вона сама дихала. Їй не треба було вводити дихальний зонд у легені.
За три місяці дитина набрала 2700 г. 5 вересня місцевий священик провів обряд хрещення. На честь діда Андрія малу назвали Андріанкою. Хрещеним батьком став давній друг сім"ї настоятель Нанківського чоловічого монастиря Васіян.
Одне з твоїх дітей вижило
— Ми тоді хапалися за кожну пораду, яку чули від близьких людей, — розповідає Мар"яна. — Моя мама купила носочки, пішла з ними до монаха, який над ними прочитав молитви і освятив. Ті носочки баба одягла онучці на ніжки, й вони стали для неї оберегом.
Лазарики живуть у власному будинку в центрі Мукачевого. Мар"яна працює комірницею на залізничній станції. Чоловік Михайло — черговий у райвідділі міліції. Андріанка — друга їхня дитина. Первісткові Йосипу — 14 років.
До кімнати, де розмовляємо з Мар"яною, влетіла Андріанка — жвава, вертлява, як дзиґа.
— Це ще нічого, — махає рукою бабця Євгенія на енергійність онучки. — Вона, як те мавпеня, лазить по трубах ловґоша (виноградник у дворі. — "ГПУ").
Мама Андріанки просить її прочитати віршика про сонечко. На місці нижнього молочного зуба в дівчинки вже постійний.
— Братик Йосип говорить: "Відкрий рота і скажи "Америка". Коли я говорила "Америка", він витягнув мені зуба, — сміється Андріанка.
За хвилину дівчинка винесла із сусідньої кімнати м"яку іграшку.
— Оцього песика мені привезла з Німеччини мама Оля. — Так Андріанка називає лікарку Ольгу Чобал, яка врятувала їй життя. — Вона для мене мама, бо маленькою виростила мене, лікувала. Тепер живе в Німеччині, дуже чекаю на неї.
— Ким хочеш стати, як виростеш? — допитуюся в малої.
— Бабчиною лікаркою.
— А що, бабуся хвора?
— Так, її болить спина і ноги.
Ідемо фотографуватися, і Мар"яна просить Андріанку перевдягтися. Дівчинка за кілька хвилин з"являється в білій футболці й коротких рожевих штанцях. Каже, що це її улюблені. У будинку фотографуватися не хоче, просить тільки на гойдалці у дворі.
2002, 31 травня — передчасно, 6-місячною в Мукачевому на Закарпатті народилася Андріанка Лазарик
2002, 2 вересня — батьки принесли її з пологового будинку додому
2002, 5 вересня — дівчинку охрестили в церкві
2003, жовтень — сказала перше слово "мама"
2004, жовтень — пішла до дитсадка
3 
1
Коментарі