Пенсіонер Анатолій Лисак, 59 років, із Нової Каховки на Херсонщині за сім років подав до суду понад 100 позовів і скарг. Тільки 2006-го ініціював більш як 40 цивільних процесів.
— Він ненормальний, — каже підприємець Сергій Дмитерко, 56 років. — Сидить на стадіоні, дивиться футбол, першість області. Футболісти — такий народ, що без мата пас не можуть дати. Лисак викликає міліцію: "Вони ображають мою гідність". Потім почув оголошення диктора: "А чому не державною мовою?" І бігом у суд.
Анатолій відчиняє двері квартири, стримуючи спанієля.
— Це Сім, — каже. — Страх як любить людей. Мусить кожного гостя облизати, обцілувати.
Лисак високий, худий, схожий на Дон Кіхота, тільки без борідки. У потертих джинсах і білій сорочці. Свіжовиголений.
Зачиняє Сіма у спальні, а сам іде до зали. Сідає на диван під портретом Шевченка.
— Я людина без батьківщини, — говорить сумно. — Рідне село Лебехівка в Полтавській області зараз на дні Кременчуцького водосховища.
Останні 35 років Анатолій живе у Новій Каховці. Із дружиною Людмилою виховав чотирьох дітей. Старші Олександр та Андрій поїхали до Києва. Молодші Михайло й Наталка залишилися в Новій Каховці з матір"ю. 2000-го Лисак розлучився.
— Продовжуємо спілкуватися, дітей не ділимо. Просто шлюб себе вичерпав. Тихо-тихо! — притискає до ноги Сіма, який видерся зі спальні. — Сам винен: не зумів жінку поставити на місце. Прав, варив, дітей доглядав. А вона жила в своє задоволення.
Фотографії дітей чоловік тримає за склом у книжковій шафі. Жінчиних знімків не видно.
Першу судову справу за його позовом розглядали 1999 року.
— Я вийшов на пенсію і розводив насіння городини на дачі. Один фермер із Каховського району взяв у борг насіння цибулі, а віддавати гроші не захотів.
Лисак суд виграв. За рік подав до суду вже на ВАТ "ПМК-157".
— У цьому будинку протікали лоджії, у шибках залишили будівельне скло. Поверх занизили на 20 сантиметрів. Із мешканців 60 квартир судився лише я. Начальник ПМК виплатив мені 400 гривень відшкодування, — розказує.
Не зумів жінку поставити на місце
Сім під столом гризе порожню пластикову пляшку. Анатолій відносить її на кухню. Ходить він швидко, ледь нахиляючи вперед голову.
Скаржиться, що в місті нехтують українською мовою.
— Книжки з компослуг — російською, діловодство в прокуратурі й міліції теж. Раніше при міськраді була комісія, яка стежила за цим, але її розігнали. Позивався з цього приводу до міськради, обласної федерації футболу, редакції місцевої газети, приватних фірм, міськпрокуратури. Тепер із прокуратури мені відповідають українською.
— Кажуть, ви подали в суд на президента України?
— Ага, — підтверджує. — Пішов до міської стоматологічної клініки зуби лікувати. А там коронку поставити коштує 200 гривень. Я подав до суду на всіх — міську, обласну, Генпрокуратуру, секретаріат президента й самого Ющенка. Тричі завертали. А потім узяли, коли пригрозив позовом голові міськсуду.
Каже, п"ятеро суддів написали на нього скаргу.
— Прокуратура порушила справу. Директор коледжу, начальник ПМК, голова гаражного коперативу і голова садового товариства теж написали скарги до міліції, прокуратури та головного лікаря міськлікарні. Хочуть, аби мене визнали душевнохворим.
На дверях висить календар із портретом Юлії Тимошенко. Вона з косою, у білому светрі. На журнальному столику у вазі стоять прапорці "Нашої України" та БЮТу.
Лисак розповідає, що захищав у судах і права своїх дітей.
— Старшому синові Олександру допоміг, коли він потрапив у ДТП. Відсудили у винуватця чотири тисячі гривень. Молодшого Михайла захищаю у спорі з підприємцем Асановим. За сім місяців роботи він заплатив сину 92 гривні. Я закінчив фізмат, — пояснює. — Навіть переставлена кома в числі — катастрофа. А вони крутять законами як циган сонцем.
— Не нудно самому в чотирьох кімнатах? — цікавлюся.
— Мені нудьгувати ніколи, — махає рукою господар. — Маю розряди з легкої атлетики, радіоконструювання, настільного тенісу. Колекціоную поштові марки, сірникові етикетки. Зібрав фонотеку бобін і лазерних дисків — люблю естрадні, народні пісні. Читаю детективи, історичну літературу. Сам збудував два гаражі, дачу. У квартирі все самі з сином робили.
Стіни в усіх кімнатах вибілені, у коридорі — плінтус, покритий синьою фарбою.
— А чому шпалер немає? — питаю.
— Стіни мають дихати, — пояснює. — І мобільним телефоном не користуюся — це шкідливо.
На стіні висить репродукція картини Шишкіна "Три сосни".
— Замовив її кілька років тому за 100 доларів у одного художника, Олексія Івановича. Він уже помер. Ішов якось базаром, а він ніс у руках фігурний штапик. Сказав, що робить декоративне оздоблення. Я й замовив йому картину, щоб чимось закрити стіну.
Пропонує виноградного вина.
— Сам роблю, — хвалиться.
Розпитую про Лисака сусідів.
— Газовики хотіли здерти з нас лишні гроші, — каже Володимир Литовченко, 50 років. — Лисак через суд доказав, що це незаконно.
— Анатолій Андрійович має у будинку негарну репутацію, — говорить 49-річний Валентин Внуков. — Черезчур справедливий. Ніхто з ним не хоче зв"язуватися. Ходить у суд і виконком, наче на роботу.
Колишня дружина Лисака Людмила, 53 роки, спілкуватися відмовляється:
— Вибачайте, — каже, — треба вечерю готувати.
А от 31-річний син Андрій батька хвалить.
— Інколи брав нас із братом на уроки в технікум, — пригадує. — Колишні учні досі з батьком спілкуються. Навіть ті, кого ганяв за цигарки.
1947 — народився у с. Лебехівка Градизького району Полтавської області
1970 — закінчив Кіровоградський педінститут
1971— служив у ракетних військах у Підмосков"ї
1972–1978 — учитель фізики та астрономії у школі N2 Нової Каховки на Херсонщині
1973 — одружився з педагогом Людмилою Бурянець
1978–1992 — викладач фізики, електротехніки, радіоекології Навокаховського сільгосптехнікуму (нині агроколедж)
1974 — народився син Олександр, за рік — син Андрій
1984 — з"явився на світ син Михайло
1989 — народилася донька Наталка
1999 — перша судова справа
2000 — розлучився
2006 — подав у суд на президента, Генеральну, обласну, міську прокуратури, міськраду
2 
1
Коментарі
1