— У студентські роки називав себе "восьмим чудом світу". Бо я, незрячий, навчався разом з усіма. У гуртожитку один такий був. Давалася наука непросто. На початку 2000-х доступу до комп'ютерів не було. Записував усе на диктофон, шрифтом Брайля занотовував. Щось і не встигав, — розповідає 36-річний Віталій Ткачук із Луцька. Втратив зір при народженні. Займається громадською діяльністю та вчителює.
— Пологи в мами були складні. Акушерка придушила нігтями голову. Втратив зір безповоротно, — каже Віталій. — Їздив на лікування до Молдови. У 1990-х була мода на екстрасенсів. Пригадую, — до Києва мав приїхати якийсь відомий знахар. Треба було доторкнутися до його одягу. Соромно тепер.
Навчався в спеціалізованій школі-інтернаті для незрячих у Львові. З інтернату людина потрапляє в іншу закриту систему — УТОС — Українське товариство сліпих. У радянські часи там збирали запчастини до авто, розетки. І люди нормально жили. Тепер платять 200–300 гривень на місяць. Якщо немолодий незрячий втрачає цю роботу, нікуди не йде. Адже нічого не вміє.
Я був зневірений і розбитий тією системою. Пішов із товариства. Знайомий запропонував стати керівником Луцької організації людей з інвалідністю по зору "Генерація успішної дії".
Віталій Ткачук має дві вищі освіти — політолога й педагога.
— У дитинстві любив слухати українську службу радіо "Бі-Бі-Сі". Думав, буду політичним аналітиком. Однак після навчання не міг знайти роботу за спеціальністю, — продовжує Віталій. — Пішов отримувати спеціальність вчителя історії. Викладаю цей предмет, а також правознавство й християнську етику в Крупівському навчально-реабілітаційному центрі для дітей із порушеннями зору.
У школі немає підручників шрифтом Брайля. Є лише в молодших класах. Готуюся до занять в інтернеті. Є спеціальні програми, які озвучують текст. Дітям доводиться все сприймати на слух.
Наша громадська організація спільно з місцевою церквою видали молитовник шрифтом Брайля. Випуск замовили в друкарні УТОСу. Витратили 70 тисяч гривень на 400 примірників. Почали телефонувати незрячі й запитувати, чому книги розпадаються. Виявилося — використали поганий папір. Зробили неякісно й недобросовісно.
Два роки тому Віталій Ткачук із однодумцями організував студію друку шрифтом Брайля. Випускають художні книжки, інформаційні буклети.
— Друкувати допомагає міська влада. Могли б видавати підручники, але не маємо державного замовлення, — каже Віталій.
2 
35413
Коментарі