"Теклівка" затонула так само, як "Титанік". Наше судно було щойно відремонтоване, двигун — після капітального ремонту, баластний насос — величезної потужності, — розводить руками 40-річний Володимир Похолок, старший механік затонулого судна. — Звичайно, шторм того дня був дуже сильний, я такого не пам"ятаю. Але корабель цілком міг його витримати. Ми просто на щось напоролися у воді".
Володимир великими кроками міряє свою кухню у київській квартирі. Курить одну сигарету за одною. Під час розповіді на очі йому не раз набігають сльози.
— Я відчував, що виживу. І що втрачу когось із товаришів, — каже Володимир.
Контейнеровоз "Теклівка" затонув два тижні тому в Середземному морі, за 75 миль від єгипетського Порт-Саїду. Загинули троє з 15 членів екіпажу: мотористи — 36-річний вінничанин Юрій Вацек і на рік молодший Володимир Скоробагач із Херсонщини, а також старший помічник капітана, 56-річний росіянин Олександр Горохов.
Моряки думають, що борт "Теклівки" пропорола затонула нафтобурова вишка. Поки причини катастрофи з"ясовують, вони розлетілися по домівках: восьмеро — в Україну, четверо — в Росію.
З Віталієм Білоусом, другим помічником капітана "Теклівки", "ГПУ" зустрілася у Вінниці. У 32-річного моряка сильно побиті руки, трохи тремтять. У розмові він робить довгі паузи:
Борт "Теклівки" пропорола затонула нафтобурова вишка
— "Теклівка" вийшла з турецького порту Ізмір уранці шостого березня. Завантажилися без несподіванок. На морі був шторм місцями до восьми балів. За добу вийшли у відкриті води Середземного моря, за грецький острів Родос. Вахту несли капітан Родіонов і третій помічник одесит Денис Тимофєєв. Це був його перший рейс.
Восьмого березня о дев"ятій годині вечора вся команда почула дуже сильний глухий удар. Судно повело трохи ліворуч, а потім різко почало хилити на правий борт.
— Я той удар відчув усім тілом, — каже Білоус. — Старпом і боцман у цей час перевіряли трюми та тунелі правого борта, шукали, чи не прибуває де вода. Я став готувати радіозв"язок, аби в разі необхідності передати сигнал SOS. За якихось п"ятнадцять хвилин нахил збільшився до 15, а згодом — до 20 градусів...
У таких випадках вода спершу заповнює баластні танки і вирівнює нахил корабля, що дозволяє судну довше втриматися. Але того вечора на "Теклівці" відбувалося щось незрозуміле: всі танки, крім одного, були сухими. Тим часом правий борт усе дужче нахилявся до води. Капітан скомандував розіслати сигнал SOS і покинути судно.
На "Теклівці" була одна шлюпка та два рятувальні плоти. Судно нахилилося так, що гак, на якому трималася шлюпка, заклинило. Палубою вже не можна було ходити. Люди втрачали орієнтацію, падали, забиваючи руки та ноги.
Для порятунку залишалися лише плоти.
— А тут ще й шторм посилився, — розповідає Білоус. — Хвилі — до восьми метрів. Через них пліт крутився при спуску як дзига — відкрився догори дном. Палуба на той час була практично на рівні моря, тож навіть стрибати у пліт не довелося.
Годину моряки не могли відійти від напівзатонулої "Теклівки". Контейнеровоз хилився на правий бік дедалі більше. Закріплені на палубі вантажі вагою до 30 тонн повисли над головами людей і могли будь-якої секунди зірватися.
— Хвилі прибивали пліт до борту, — продовжує Білоус. — Кріплення у контейнерів тріщали. Я, Тимофєєв, матрос Дерин та ще кілька чоловік стрибнули з плота у воду. Ті, хто ще на борту сильно травмувався, залишилися на плоту. Ми штовхали пліт у воді, щоб скоріш відігнати його далі. Не знаю як, але таки проскочили під контейнерами. Потім у темряві я насилу знайшов пліт. У воді вже плавали контейнери — як ми під них не потрапили, одному Богу відомо. Я озирнувся назад. Система аварійного освітлення на судні ще працювала, й на містку горів останній вогник від акумулятора. Течією нас понесло від потопаючого судна.
Течією нас понесло від потопаючого судна
За годину-дві моряки побачили контейнеровоз, який ішов їм на допомогу. Людей на легенькому плоту накривало десятиметровими хвилями, на голову їм сипався град, хоч кажуть, що біля берегів Єгипту його не буває. Але найстрашніше було попереду.
— Із паливних танків "Теклівки" вилилося дуже багато нафти. Ми всі у тому мастилі забруднилися, — продовжує Віталій Білоус. — Навіть рятувальних помаранчевих жилетів видно не було — ми повністю зливалися з чорною водою. Якось усе ж потрапили у вогні прожекторів нашого рятівника. Але піднятися на ту громадину так і не змогли.
Потім, години за чотири, побачили ще одне судно. Це був південнокорейський паром-автомобілевоз "Хюндай 205". На судні помітили і підпливли до плоту. Звідти їм покидали трапи і мотузки. Але вхопитися і лізти ними було дуже важко. Висота надводної частини бортів — не менше восьми метрів. А пліт кидало вздовж судна, наче тріску.
— Перший раз, як ми підійшли, ті, хто ближче сидів до трапу, схопилися за кинуті мотузки і спробували прив"язати ними пліт. Але людей просто виривало з плоту. Троє з них змогли піднятися на борт корабля. Четвертий, Володя Скоробогач, спробував також. Але коли він стрибнув на трап, хвиля так його підкинула, що він тієї ж миті зірвався... Більше його ніхто не бачив... Два місяці тому в нього помер батько, так мати просила не говорити йому нічого, поки він у плаванні. Ми й мовчали, — згадує Білоус. — Коли нас удруге прибило до борта "Хюндай 205", моторист Юра Вацек теж схопився за рятівну мотузку. Його просто вирвало з плоту. А потім чи то корейці мотузку впустили, чи ще щось трапилося, але він ковзнув звідти й опинився в морі. Його понесло у бік корми, а нас у протилежний...
Трьох моряків підняли на борт "Хюндай 205" близько п"ятої години ночі. Решту врятував вранці дев"ятого березня індійський танкер "Сіроуз Джі". Коли вже піднімалися на борт, Віталій Білоус втратив свідомість і впав із трапу у воду вниз лицем. Він би напевно теж загинув, але 60-річний супер-інтендант корабля хорватець Звонімір Острік стустився вниз трапом і обв"язав чоловіка мотузкою. Так його й витягнули на корабель. Коли так само витягували старпома-росіянина, рука вислизнула із мотузки і чоловік упав у воду. Врятувати його не вдалося...
Два місяці тому в нього помер батько
У Шаргородському районі на Вінниччині є село Теклівка. Звідти родом моряк Василь Боровський. Зараз він не плаває — працює виконавчим директором компанії-судновласника. З подачі Боровського збудований у Туреччині контейнеровоз і назвали на честь подільського села.
У Теклівці та в райцентрі Шаргороді живуть троє членів екіпажу. Двоє з них — це подружня пара, Галина і Володимир Дерини. 50-річна жінка на кораблі була коком. Тієї ночі вона трималася мужньо, як і всі чоловіки. По-жіночому повелася лише в один момент. Коли всі покидали корабель, у капітана з сумки випали якісь папери. Галина їх підхопила. Виявилося, то були паспорти — її чоловіка і капітана. Після загибелі "Теклівки" всі, хто вижив, міняти професію не збираються. Тільки Галина думає, чи виходити в море.
У ХХI столітті потонули
Остання велика корабельна аварія сталася 3 лютого цього року. У Червоному морі за 90 кілометрів від єгипетського порту Хургада зникло з радарів судно-пором "Салаам 98". На його борту перебувало 1300 пасажирів та 100 членів команди. Врятувалися майже 400 людей, 244 були знайдені мертвими, 700 пасажирів вважаються зниклими безвісти. Судно так і не знайшли. Його близнюк — "Салаам 95" — затонув у жовтні 2005 внаслідок зіткнення з кіпрським торговим судном. Загинуло двоє людей, 40 отримали поранення.
29 липня 2005 року в атлантичних водах біля Нігерії пасажирське судно наткнулося на підводний об"єкт і розвалилося. Близько 200 людей загинуло, здебільшого жінки, що їздили на ринок у сусіднє місто, та школярі.
У ніч з 25 на 26 листопада 2003 року зіткнулися два пасажирські судна на річці Конго. Загинуло 800 осіб.
26 вересня 2002 року біля берегів Гамбії внаслідок сильного шторму потонуло сенегальське судно-пором "Джоола". Тоді загинуло щонайменше 1863 людини.
У ніч з 3 на 4 травня 2002 року в Бангладеш пором "Салауддін-2" потрапив у шторм на річці Мегхна поблизу міста Чандпур. 328 людей не змогли врятувати.
2 
1
Коментарі
1