Пʼятниця, 11 січня 2019 06:10

"Я сиділа і чистила картоплю. Відчиняються двері, заходить він"

Автор: Сергій Старостенко
  Громовиця Бердник стоїть біля столичних Золотих воріт. Уміє ворожити на картах Таро. Постійно їздить у Карпати. Із зібраних там рослин робить цілющі настоянки
Громовиця Бердник стоїть біля столичних Золотих воріт. Уміє ворожити на картах Таро. Постійно їздить у Карпати. Із зібраних там рослин робить цілющі настоянки

Письменниця й культуролог 45-річна Громовиця Бердник приходить у сквер біля столичних Золотих воріт у яскраво-червоному капелюшку й червоній квітчастій хустці поверх короткої шуби.

— Цей капелюшок купила під час першої поїздки до Парижа багато років тому. Гуляла на Монмартрі, зайшла в маленький магазинчик. Капелюшки продавала жінка, яка сама їх робила. Я втратила голову й купила аж три, — розказує Громовиця. — Ще маю фетровий беретик з вуаллю у стилі 1930 років. Дуже люблю цей час у Європі. Мода тодішня мені близька — зачіски, яскравий макіяж, оригінальні головні убори.

Яким відчуваєте нинішній час?

— Перша чверть закладає основи на все століття. Подивіться на нове покоління, яке підросло і входить в активну пору діяльності. Дивовижні діти. В Україні цьому посприяли події останніх п'яти років.

Особливість нашого часу — молодь швидше дозріває до активної діяльності. Володіють комп'ютером, іноземними мовами, їм відкритий світ. Менш залежні від поглядів інших. Натомість намагаються знайти однодумців.

Подруга недавно консультувала компанію з комп'ютерних технологій. Її створили 20-літні хлопці. Вона запитала: "Як приймаєте нових співробітників? Наскільки за резюме можете оцінити їхню професійність?" А у відповідь їй: "А нащо нам резюме? Ми всього можемо навчити. Головне, щоб були з нами на одній хвилі".

Заходимо в кав'ярню неподалік. Громовиця замовляє каву і келих шампанського.

Які маєте спогади про батька — дисидента й письменника Олеся Бердника?

— Дитинство пройшло фактично без нього. Батька арештували за "антирадянську діяльність", коли мені було 5 років. Повернувся, коли вже була 12-річною. Це — найяскравіший момент мого дитинства. У Гребенях на Київщині, де жили, була рання весна, топилася грубка. Я сиділа й чистила картоплю. Відчиняються двері, заходить він. Це було як явлення, чудо.

Обрали життя в селі, щоб бути ближчими до природи?

— Народилася я в Києві, але батьки не мали житла. Спочатку були на квартирі у Миколи Руденка (український письменник, дисидент, помер 2004‑го. — ГПУ). Коли Миколу Даниловича арештували, стало ясно, що арешт батька — питання часу. Почали шукати місце, щоб у такому випадку мама не лишилася з дитиною на вулиці. Так знайшли село Гребені за 70 кілометрів від Києва, обклали цеглою літній будиночок. Перезимували. Навесні батька забрали.

У дитинстві ви не могли говорити на людях те, що чули в родині?

— У сільській школі я була класичним ізгоєм. Усі знали, що мій батько в тюрмі, і зі мною практично не спілкувалися.

Напевно, це заклало в мені комплекси. Важко пускаю в своє життя інших людей. Досі моя найближча подруга, якій можу сказати абсолютно все, це — мама. Хоча і друзів, і коло спілкування маю. Разом з тим, у мене немає хворобливої прив'язаності до родини, до близьких.

Ваша мати робить ляльки-мотанки.

— У неї всі жінки по материнській лінії займалися мотанками. Предки шили кожухи, валянки, свитки. Були потрібні люди у селі й досить заможні, поки не настали 1930-ті.

У радянські часи мама казала, що мотанки — просто для забави. Пізніше відродила традицію сакральної ляльки, оберегу. У мене дві такі. Їх щороку енергетично заряджаю після зимового сонцестояння — тоді можна закласти свій наступний рік.

Як закладаєте рік?

— Рік фактично починається в день зимового сонцестояння — 21 чи 22 грудня. 12 днів після — це символічні 12 місяців наступного року. У цей час витончується межа між нашим матеріальним світом і тим тонким, де зароджуються всі процеси. В цей період можна читати знаки — залежно, що відбувається в цей день, те може бути у відповідний місяць. А можна свідомо медитувати на те, що хочеш.

Років зо три це практикую. Працює. Але треба закладати реальні бажання.

2017-го намріяла собі плідні, корисні й цікаві закордонні поїздки. Наступного року зустріла людину, з якою об'єднали свої ресурси. Подруга має туристичне агентство, я — напрацьовані знання. Так народився мандрівний проект "Спіраль Сили. Магічна географія". Їжджу з групами в куточки України і Європи, які мають особливе енергетичне, історичне чи природне значення.

Які в Україні є місця сили?

— Наприклад, Кам'яна могила у Запорізькій області. Або таємничий скельний рельєф у селі Буша на Вінниччині. Там є скельний храм — "український Стоунхедж". Ніхто не знає, для чого ця стела створена, що в тому храмі відбувалося. Місце дуже потужне. Моя версія — там зустрічаються два світи. До таких місць треба підходити обережно. Бо можна зіштовхнутися не тільки з чимось благим і хорошим, а й, наприклад, із самим собою. Можуть активізуватися страхи і внутрішні проблеми, глибинні комплекси.

Коли магія з'явилася у вашому житті?

— Коли почала працювати журналісткою, батько подарував мені підвіску — срібне сонечко. Сказав: "Цей оберіг багато років тому для мене зробив один мольфар. Хай він буде тепер у тебе". Носила як прикрасу. 1998-го поїхала в Карпати до друзів на гуцульський фестиваль. Прикраса була в мене на шиї. Відчула, що в спину хтось дивиться. Розвертаюся — дідок худорлявий, у гарному гуцульському строї. Підійшов до мене, взяв двома пальцями це сонечко: "Цю мольфу багато років тому я зробив для Олеся Бердника. Звідки вона у вас?" Так познайомилися з мольфаром Михайлом Нечаєм. Запросив у гості. Я приїхала. Ми зробили статтю одну, другу. Потім подумала, що з усіх цих розмов із ним може вийти непогана книжка.

Ви були свідком магічних дій?

— Про те, як Нечай зупиняв грозові хмари над Чернівцями, можуть розповісти всі, хто був у Чернівцях на першій "Червоній руті" 1989 року. Я стала свідком, як він зупиняв грозу у своєму селі. Кругом ллє, а над селом — чисте небо.

Іноді, коли приїжджала, Нечай казав, що на мене налипло багато негативу. Говорив примівку на очищення. Коли її читав, було враження, наче з тебе целофанову плівку знімають. Проясняється думка, більше енергії в тілі, легше ходити.

Який ваш найбільший страх?

— Боюсь маразму. Я так звикла себе контролювати — мозок, думки і дії — що боюся втратити це. Я — Козеріг. І це типовий козерозячий страх — усе контролювати навколо себе. У Лесі Українки це теж був найбільший страх. Писала про це у своїх листах.

Має з півсотні статуеток сов

Батько Громовиці Бердник — письменник, філософ, дисидент Олесь Бердник. Помер 2003-го. Мати Валентина Сокоринська — майстриня ляльок-мотанок.

Ім'я Громовиця отримала на честь героїні батькового роману "Зоряний корсар".

Закінчила Інститут журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Писала для друкованих видань.

2007-го вийшла друком її книжка "Знаки карпатської магії".

— Цього року має перевидатися. Також готую до друку авторську колоду українських карт Таро. Хочу поєднати європейську систему Таро з українськими архетипами. Карта Імператора у моїй колоді — Гетьман. Маг — у мене Мольфар, — розповідає Громовиця.

Впорядкувала й опублікувала зібрання "Всесвіт Олеся Бердника" у восьми томах.

Улюблений колір — червоний, рослина — матіола. Тварина — сова. Колекціонує статуетки з фігурками цих птахів. Має їх з півсотні.

Захоплення — мандри, карти Таро.

Живе в Києві. Розлучена.

Зараз ви читаєте новину «"Я сиділа і чистила картоплю. Відчиняються двері, заходить він"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1122
Голосування Яку спортивну подію 2019 року ви чекаєте найбільше?
  • 1) повернення у бокс Володимира Кличка
  • 2) перемоги Еліни Світоліної на турнірі Великого Шолому
  • 3) "Шахтар" чи "Динамо" дійдуть принаймні до чвертьфіналу Ліги Європи
  • 4) виходу футбольної збірної України на Євро-2020
  • 5) приходу до київського "Динамо" кваліфікованого головного тренера
Переглянути
Погода