— Я прокинулась у реанімації. Мама сказала, що в мене півголови немає. Подумала, перебільшує. Мабуть, подряпина. Виявилося — правда, великої частини черепа немає, — каже 32-річна Ольга Галушко із Черкас. 23 січня 2014 року під час акції протесту біля Черкаської ОДА на неї з третього поверху скинули квітковий вазон. "Швидка" привезла жінку до лікарні непритомну. Вісім днів була в комі. Винуватця досі не знайшли. Хоча його обличчя зафіксоване на відео, є свідки.
Зустрічаємося з Ольгою на столичному Подолі біля виходу з метро Контрактова площа. Вона приїхала у справах — пише дисертацію. Має годину на спілкування, бо забронювала місце в автобусі додому.
Як події 2014-го вплинули на ваше життя?
— Останнім часом я себе дещо втратила. Чотири роки тому точно сказала би, хто я. Тоді визначилася, що екологія — моє. Що хочу приносити в цій царині користь. Та з активного ритму життя вибив вазон. Ніхто не знав, чи я взагалі підведуся. Вісім днів була підключена до апарату штучного дихання. Коли прокинулася від коми, побачила, що прив'язана за руки й ноги, голова страшенно болить. Лежу й думаю: "Якийсь жахливий сон, посплю ще." Потім прокидаюсь — знову це й же сон, що ж це таке?
У мене були вражені відділи мозку, що відповідають за мову. Я не могла говорити, читати — бачила літери й не впізнавала їх. Перші слова, які сказала: "Мама… Майдан… поспішати".
Також були паралізовані права рука й права сторона обличчя. Довелося навчатися писати з самого початку. Мала почерк, що в першому класі так погано не пишуть. Потім виписалась.
Мені дуже пощастило з лікарями і друзями, які постійно навідували.
Наскільки важко було справлятися зі всіма проблемами?
— Мала почуття провини, що люди переживали через мене в той час, коли страждала Україна.
Виникло ускладнення — епілепсія. Потім — інші. Зрозуміла: в такому стані я ні на що не здатна. Мала період відлюдництва. Стало легше, коли пішла до психотерапевтів.
Цього року додалася гіпоксія вестибулярного апарату, коли цілодобово паморочиться голова. Називаю такий стан "космос" — не можна ні ходити, ні різко рухатися, ні піднятися по сходах. Не можу читати. Коли фокусую на чомусь увагу, стає гірше. Що два місяці це проявляється знову. І я витрачаю ще більше коштів на лікування.
Ви на деякий час випали з контексту подій на Майдані. Як дізналися про те, що відбувалося в Україні?
— Я багато чого забула. Коли мене перевели в обласну лікарню, побачила по телевізору новини. Сильно плакала. Включилась у реальне життя, коли багато людей вже загинули на Майдані. Було соромно, що я не загинула.
Чи дозволяє ваш стан здоров'я працювати?
— Я екскурсовод у Національному історико-культурному заповіднику "Чигирин" Черкаської області — на півставки за сумісництвом. Їжджу із Черкас у Холодний Яр по вихідних. Після роботи три дні відлежуюся, бо таке навантаження виснажує.
Цим багато не заробиш. Як справляєтесь із матеріальними проблемами?
— Маю посвідчення інваліда війни у зв'язку з пораненням на Майдані. Якби не було пільг на проїзд, на дорогу до роботи витрачала би всю зарплату.
Отримую пенсію. Вона повністю йде на ліки. Мінімум двічі на рік потрібно лікуватися в стаціонарі. 10 днів обходяться майже в 5 тисяч гривень — лише на медикаменти. Хочу взяти додаткову роботу, але поки що більшість часу проводжу вдома через погане самопочуття.
В університеті була старшою за всіх
Ольга Галушко народилася в селі Василівка Роменського району на Сумщині. Закінчила Лебединське педагогічне училище. Переїхала до Черкас навчатися в університеті ім. Богдана Хмельницького на еколога.
— Мене цікавила історія й екологія. Вирішила, що постійно копатися в минулому — марна справа. Вирішила працювати на майбутнє, — розповідає. — Спершу в університеті довелося важко. Я була трохи старша за всіх. Деякі дисципліни мусила надолужувати або вчити з нуля.
Після навчання очолила обласний осередок громадської організації "Національний молодіжний центр "Екологічні ініціативи". Коли людина із села починає відкривати нові горизонти — це таке піднесення. Хочеться робити ще більше. Я була ще тією ідеалісткою.
Розчарувалася в бюрократичній системі. Завжди була впевнена: коли людина щось схоче, вона це зробить попри всі перешкоди. Зрозуміла, що не все так просто.
Не один рік з іншими екологами й активістами намагаюся створити Національний природний парк "Холодний Яр". Тут унікальний ландшафт, чимало червонокнижних видів рослин, які більше ніде не зустрічаються. Наприклад — підсніжник складчастий. До того ж місце має історико-культурне значення.
Однак землекористувачі десятки років не дають погодження на створення нацпарку. На обговоренні в облраді згоди між активістами й робочою групою немає. Політики на урочистостях розповідають про патріотизм. Обіцяють у Холодному Яру створити національний парк, допомогти розвивати туризм на Черкащині. Та закінчуються заходи, і нічого не змінюється.
7 
35413
Коментарі