Цього місяця в Івано-Франківську відновилося виробництво пральних машин на зупиненому в 90-х роках підприємстві "Івіта". Інвестор — італійський концерн "Антоніо Мерлоні". Італійці пишаються сімейними фірмами. А до шлюбу люблять ставати років у 30. Чоловіки до одруження тримаються батьківської оселі.
31-річна Джованна Мерлоні — донька власника концерну "Антоніо Мерлоні". Вона — директор з маркетингу і володіє більшою частиною акцій компанії.
Дядько Джованни, Вітторіо, — президент ще однієї фамільної компанії. Обидва концерни об"єднані в "Мерлоні груп", яка випускає побутову техніку.
Офіс, у якому домовляємося зустрітися з Джованною, розташований у звичайній квартирі в тихому центрі Києва. У під"їзді дрімає закутана в ковдру консьєржка.
— Італійці? — запитує спросоння. — Здається, це на другому поверсі.
В офісі нас зустрічають дві москвички, які знають італійську. Читають запитання по-українськи й кличуть пані Мерлоні.
Джованна — смаглява брюнетка в окулярах. Убрана просто — у квітчастий топ і джинси з блискучим поясом. Обличчя без макіяжу, на шиї — золотий хрестик. На лівій руці — великий чорний годинник "Армані".
— Друзі подарували на випускний в інституті, — пояснює.
Цікавимося, чи важко жінці у великому бізнесі.
Дітей у мене ще нема
— У бізнесі жінки бувають навіть продуктивніші за чоловіків, — не погоджується вона.— Вони амбітні, емоційні, точні. Хоча їм і важче суміщати роботу з сім"єю. Поки молода — можна робити кар"єру. Я віддаюся бізнесу, але не могла би проміняти роботу на дитину. Однак дітей у мене ще нема, — пояснює пані Джованна. — Я заміжня лише два роки. Мій чоловік Стефано працює також у "Антоніо Мерлоні" — комерційним директором. Ми познайомилися на морі, під час відпустки. Він теж італієць.
Вона розповідає, що в Україні вже була: три роки тому їздила до Івано-Франківська.
— У вас інший стиль життя, — каже. — Більше бюрократії. В аеропорту потрібно заповнювати документи, а ніхто з митників не знає англійської. Скільки часу довелося згаяти на формальності! — емоційно каже вона і мимоволі куйовдить собі волосся.
Харчуєтеся в Україні в італійських ресторанах?
— Навпаки, люблю українську кухню, — заперечує вона. — А от італійських страв я тут не куштувала.
Напередодні Джованна спілкувалася з пресою в ресторані "Каза Белла".
— Дуже смачні українські борщ і кабачки, — запевняє італійка. — А ще — чорна ікра.
Каже, що вдома готує рис, піцу й телячу відбивну з кров"ю:
— "Фіорентина" називається.
Невже встигаєте стояти біля плити?
— Ну, в нас є домогосподарка, — пояснює пані Мерлоні. — Вона прибирає, пере, прасує. А я готую. Дня не можу прожити без горішків і картоплі фрі. Знали б ви, скільки я її їм!
Це правда, що в Іспанії вигадали пральні машини, так запрограмовані, аби пранням чоловік і жінка займалися по черзі?
— В Італії такого немає, — голосно сміється Джованна. — У нас повний дім техніки, але пральна машина — звичайна. Підступитися до неї може і чоловік, і жінка. Але Стефано по господарству мені мало допомагає.
Граємо в покер на дрібні гроші
Пані Мерлоні розповідає, що мешкає в передмісті Фабріано.
Як відпочиваєте?
— У вихідні люблю почитати, подивитися телевізор. А під час відпустки обожнюємо зі Стефано подорожувати. Об"їздили всю Італію, були в Америці, Іспанії, Франції. Всього й не пригадаєш.
Не бракує часу слідкувати за собою?
Менеджер Мауріціо Траверсіні, що сидить поряд, дипломатично затуляє пальцями вуха. Обоє сміються.
— Ходжу в спортзал, а влітку плаваю в морі, — розповідає Джованна. — Не думайте, що я тільки смажену картоплю їм, — хитро поглядає на італійця. — Я полюбляю салони краси, але ходити туди часто, на жаль, не маю часу.
Який любите одяг?
— Віддаю перевагу зручному спортивному стилю. Але, коли потрібно виглядати елегантно, доводиться мучитися в костюмі, — замислено торкається пальцями губ. — На модні марки не дуже зважаю. Головне — щоби було зручно. А прикраси мені здебільшого дарує чоловік.
А що ви даруєте йому?
— Якось подарувала китайські шахи, — каже Джованна. — Дорогі, зі слонової кістки.
Граєте вечорами?
— Я не вмію грати в шахи, — вистукує по столу коротко стриженими нігтями. — Ми граємо в покер на дрібні гроші. Я — азартна людина і часто виграю. Тоді чоловік веде мене в ресторан на вечерю, — романтично закочує очі.
Ви виросли у забезпеченій сім"ї. Напевне, батьки прощали всі пустощі?
— Які пустощі? — відмахується вона. — Хіба що на стінах могла помалювати. Ми — небідна родина, — додає серйозно. — Хоча в Італії є й багатші сім"ї. Але ми ніколи не жили життям олігархів.
На що любите витрачати гроші?
— На вина. Отримала диплом сомельє. Колекціоную вина вже три роки. Маю 400 рідкісних, ексклюзивних пляшок: італійські вина, шампанське "Дом Періньйон", червоне вино, "Шато Ротшільд". Я люблю їх вибирати і витрачаю на свою колекцію найбільше грошей. А ще ми з чоловіком придбали дві картини італійського художника Джуліо Туркато.
1975 — народилася в місті Фабріано, Італія
2000 — закінчила в Анконі факультет механічної інженерії в інституті фізики. Директор з маркетингу "Антоніо Мерлоні"
2003 — уперше приїхала в Україну
2004 — вийшла заміж за Стефано, 34 роки
2 
1
Коментарі