До Ігоря Шувалова є питання у Служби безпеки.
Його треба не висилати з України, а затримувати, допитувати. А потім, можливо, обміняли б на Романа Сущенка, – каже дипломат і перекладач Сергій Борщевський
Сергій Борщевський у світло-зеленому костюмі поверх чорної футболки з тризубом спускається сходами у кав'ярню "Купідон" у центрі столиці.
Сідаємо за столик у кутку. Сергій Юхимович кладе поряд дипломат із темної шкіри.
Як стали антикомуністом у радянські часи?
– Я був дуже сумлінним студентом. І, на відміну від інших, уважно читав Леніна. Він викликає відразу. У його листуванні – жахи про ініціювання концтаборів. Я не міг цього прийняти.
Через два місяці після випуску з університету влаштувався в міжнародний відділ газети "Правда Украины". Протримався три тижні. Бо отримував секретну кореспонденцію – так званий "білий ТАРС". Там була правдива інформація від кореспондентів, які працювали за кордоном і брехали для "Правды", "Известий" та інших. Я начитався об'єктивної інформації – про вторгнення радянських військ у Чехословаччину, про війну на Близькому Сході, про те, хто справді її почав. Не прощаючись, якогось дня просто не вийшов на роботу.
Пізніше комуністи заборонили мій переклад п'єси класика іспанської літератури XVII століття Педро Кальдерона. Мовляв, антирадянська. У п'єсі йдеться про хрестовий похід двох португальських принців в Африку. А Радянський Союз тоді був в Афганістані. Усі партійні діячі були крейзі, прив'язки cкрізь знаходили, – сміється Сергій Юхимович.
У нас досі лишилося багато пережитків радянського?
– Звичайно. Недавно читав бадьору доповідь якогось губернатора, що вони провели декомунізацію. А це ж – не повалення пам'ятників. Її треба проводити в головах. От зараз тисячі ідіотів підписують петиції, щоб поновили російську соцмережу "ВКонтакте".
Потрібно проводити деколонізацію. Цей процес потребує зміни поколінь.
Чому Україна є наріжним каменем для Росії?
– Російська імперія побудована на Полтавській битві. Тоді почалася її точка відліку. У битві зійшлися два імперіалісти – Петро І і Карл ІХ. Карл програв. Відтоді Швеція живе як демократична держава. Вже тоді стала переходити від абсолютної монархії до монархії контрольованої. Припинила зазіхати на чужі території.
А Росія тільки загарбувала. Історик Орест Субтельний підрахував – щоденно впродовж століть Росія приростала на 80 квадратних кілометрів.
Яку політику щодо Росії має провадити наша влада?
– Наше керівництво припускається багатьох помилок. Зокрема, щодо надання громадянства росіянам, які сюди приїхали. У світовій дипломатичній практиці є багато категорій людей, які залишають свою країну. Вони можуть бути біженцями.
Я не хочу, щоб росіяни отримували право тут голосувати. Бути проти Путіна і бути за Україну – різні речі. Хтось їде з РФ, бо його там утискають, скажімо. Вони працюють на своє майбутнє як опозиціонерів у тій же Росії. Їм зручний цей майданчик. Бо, вибачте, в Німеччині треба говорити німецькою.
Ці люди говорять про "іншу Росію".
– Сьогодні "іншої Росії" немає. І не скоро з'явиться.
Опозиція в Росії мертва?
– Є окремі люди, як Андрій Піонтковський. Але вони не становлять критичної маси. Олексій Навальний – імперіаліст, як і решта. Не кожен російський опозиціонер є нашим симпатиком. У них свої розборки. І навіть не кожен російський опозиціонер є демократом – такими як Андрій Сахаров і Валерія Новодворська. Такі демократи там закінчилися. Усе дрібнішає.
Будь-які російські впливи в Україні треба мінімізувати. Робимо персонами нон ґрата депутатів Думи, які побували в Криму. А чому не беремо до уваги, що, крім Іллі Пономарьова, всі вони проголосували за анексію Криму? Отже, всі повинні бути в чорних списках.
Ми унікальні в тому, що з державою-агресором у той же день не розірвали дипломатичних відносин. Із Росією треба спілкуватися через посередників.
Чому цього не зробили?
– Багато помилок влада припускається через непрофесіоналізм. Днями з України вислали російського політтехнолога Ігоря Шувалова. До нього є питання в СБУ. То його не висилати треба, а затримувати, допитувати. Думаю, він розповів би багато цікавого. А потім, можливо, обміняли б його на нашого журналіста Романа Сущенка.
Коли мав приїхати на гастролі Володимир Співаков (російський скрипаль і диригент. – Країна), галас зчинив я: написав відкритого листа до голови Служби безпеки, надрукував у газеті "Нація і держава". А потім одна із сотень Майдану бунтувала перед Оперним театром. Співаков не приїхав. Але чому мусимо робити це на тимурівських засадах? Так повинна діяти держава.
Продовження Харківськими угодами на 25 років перебування Чорноморського флоту Росії в Севастополі – це зрада. Але почалася вона раніше, коли у 1990-х дозволили російським вузам відкривати філії в Криму. Коли мер Москви Лужков вкладав кошти в інфраструктуру півострова.
Україна була бездержавною кілька століть. У Росії ж чиновницький, бюрократичний і каральний апарат усталився і стабілізувався.
НАТО – сильніша й потужніша за РФ організація. Але наш східний сусід краще мобілізований – там усе будується на дисципліні, а не на технологіях. У нас же через бездержавність, навпаки – розхристаність. Маємо понад 350 політичних партій. Хоча насправді в Україні двопартійна система – комуністи і колишні комуністи.
Нещодавно ухвалили законопроект про квоти на україномовний контент на телебаченні. Одні його називають проривом, інші критикують.
– У мене є епіграма на цю тему: "Своя в Парижі се ля ві, та взнати все ж охота: чи на французькому Ті-Ві є на французьку квота?"
Наведу приклад із життя. 1991 року я був у Торонто. Керівник тамтешньої телевізійної станції запросив мене на півгодинний прямий ефір. Потім на каві розповів, що цей ефір – весь ліміт українського мовлення на канадському телебаченні на тиждень. Хіба ми можемо звинуватити Канаду в недемократичності? Це – одна з найбільш толерантних країн до своїх нацменшин.
У нас досі діють подвійні стандарти. Російські фільми не дублюють українською на телебаченні, а пускають із титрами, які глядача тільки дратують. Зараз кажуть, що "Бриллиантовую руку" українською не дублюватимуть. Але питання навіть не в цьому. У цій кінострічці показані радянські реалії. Навіщо на них виховувати нові покоління? Демонструйте радянські стрічки в кінотеатрах, і нехай туди бабусі ходять.
Частоти належать державі. Вона має право їх давати або не давати. І не треба робити вигляд, що ми не можемо це патронувати.
У дипломатії є принцип взаємності: якщо в Росії не виходить газета "Україна молода в Росії", то тут нема чого робити "Комсомольськой правде в Украине". В усій РФ є один україномовний журнал "Далекосхідна хвиля". І то – коштом видавця. Так само має бути з російськими журналами в Україні. Якщо в Росії немає жодної української школи, то чому мій онук у київській школі вчить російську? Ми готуємо для зелених чоловічків об'єкти, яких їм треба буде "захищати".
Навіть невеличка Грузія має державну програму з промоції грузинських книжок за кордоном. Такої української – немає. Її треба мати. Пояснювати світу, що Україна проходить процес деколонізації, який Африка пережила у 1960-х. Це все давало б розуміння українсько-російських відносин.
А ми повивішували прапори Європейського Союзу. З якої радості? Маємо підносити прапор Співдружності незалежних держав – бо ми досі там.
Чому Україна не вийшла з СНД?
– Наша влада боїться втратити економічні зв'язки з його членами. Але Грузія одразу після російської агресії вийшла з СНД і нічого особливо не втратила.
Наші посадовці здебільшого не володіють іноземними мовами. На будь-якій міжнародній конференції горнуться до казахів чи росіян, бо можуть з ними поговорити. А всі справжні переговори ведуться в кулуарах.
В Україні бракує хороших перекладачів?
– Дуже. Бо не було попиту. Колись на радіо подзвонила екзальтована дама: "Зачем переводить на украинский Чехова, Толстого?" Я їй відповів: "Якщо ми перекладаємо класиків англійської літератури, то чому повинні дискримінувати російську?"
Нам наводять приклад Швейцарії. Це полімовна країна з німецькою, французькою, італійською мовами. Добрий приклад. Але не для наших умов. Німеччина і Франція ніколи не зазіхали на Швейцарію. А Росія на нас зазіхає.
1 
1
Коментарі