Зняла черевики разом зі шкарпетками й нігтями

Тетяна ЯЛОВЧАК підкорила найбільші вершини семи частин світу

Перша вершина – Мачу-Пікчу в Перу. Друзі сказали: "Ти не була на нашому весіллі, тому поїдеш з нами у весіль­ну подорож". Пішла в магазин за спорядженням. Там спілкувалися дивною мовою: штурмовки, флісовки, гортекс, льодоруби, кішки. У крамницю зайшов Сергій Ковальов (десятиразовий чемпіон України з альпіні­зму, підкорив п'ять 8-тисячників світу. – Країна). Сказав мені: "Візьміть ось ці черевики. Раптом наступного року захочете піднятися на Кіліманджаро". Відповіла: "Я точно не піду туди!" Але все ж купила саме ті.

Усі наші речі несли шерпи – місцеві чоловіки. Вранці прокидалася від легкого стуку чайної ложечки по чашці. Це означало: принесли теплу воду – вмитися. Відчувала себе героїнею давнього фільму – людиною в костюмі з тростиною, за якою екіпаж везе речі.

2012-го в черевиках, які купила за порадою Сергія Ковальова, стояла на вершині Кіліманджаро разом із ним. Ця гора – моя улюблена. Вона різна: спочатку тропіки, потім кактуси, далі – простір у червоних кольорах, вулканічні ґрунти, а на самій вершині – льодовики. Підйом і спуск тривали п'ять днів. У похід взяли гітару. Насолоджувалися туристичними піснями. Це додавало сил.

 

У походи завжди беру сало й чорний хліб – такий бутерброд дає енергію. Стараюся взяти побільше, щоб пригощати колег. Також купую сухофрукти. Сушені яблука заливаю в термосі талою водою. Кислуватий напій тамує спрагу й бадьорить.

Кілька років тому дізналася, що жодна українка ще не була на Евересті. По телебаченню заявила про свій намір – із надією знайти спонсорів. Та ніхто не відгукнувся. У Facebook писали: "Дівчина хоче відпочити за чужий рахунок". Продала свою квартиру в Донецьку й почала готуватися до підйому. Вдягала на руки й ноги спеціальні обважнювачі і так ходила полями й лісами. Треба було привчити організм рухатися багато і без зупинок.

На Евересті допомагав шерп. Вони сильні й витривалі. Починають користуватися кисневими балонами на висоті 8300 метрів, тоді як звичайні туристи дихають через них уже на семи тисячах. Мій шерп сходив на вершину вдесяте. Часто піднімав мої окуляри й дивився в очі – щоб зрозуміти, як я почуваюся. На горі він був для мене всім: батьком, матір'ю, Богом і янголом.

Уже на місці з'ясувалося, що на Еверест піднімається ще одна українка – Ірина Галай. Організатори мого походу Сергій Ковальов та Олександр Абрамов просили не влаштовувати перегони й поступитися першістю. Вирушила через день – із другою командою.

У нашій групі була одна дівчина. На висоті 8500 метрів їй стало зле. Керівник розвернув її назад.

На Еверест піднімалися вночі, тож тіл загиблих не було видно. Коли спускалася – все побачила.

З вершини зійшли в табір. Зняла черевики разом зі шкарпетками й нігтями. Пальці були збиті, кровоточили. Спуск дався важче за підйом.

Похід на Еверест з акліматизацією тривав 50 днів і коштував понад 60 тисяч доларів.

У гори ношу два рушники. Вишитий бабусею ніколи з рюкзака не дістаю – боюся, вітер вирве з рук і віднесе у прірву. Від другого, купленого в магазині, лишилася половина. Другу залишила на Евересті – після підкорення.

Під час підйому на Деналі (найвища вершина Північної Америки, її висота – 6168 м. – Країна) провели на льодовику 18 днів, хоча планували впоратися за тиждень. Температура опускалася до 30 градусів морозу, вітер сягав 60 метрів за секунду. Обличчя від сонця й морозу обгоріло. Намаститися захисним кремом не могла – відморозила б руки, якби скинула рукавиці.

В Америку заборонено ввозити продукти, тому на Деналі сала не взяла. Коли піднімалися, побачили український прапор. Його тримала група наших діаспорян. Розговорилися. Хтось із них витягнув із рюкзака 300-грамовий шмат сала. Сказали, купили за 24 долари.

На Ельбрус піднімалися групами по чотири особи. Встигла зійти з першою. Коли спускалися, почався сильний сніг. Наступна група топталася на місці – роблять крок уперед і з'їжджають назад. Керівник походу розвернув їх назад. Усі зв'язалися мотузкою, щоб не загубитися.

Пік Піраміда Карстенз (є два списки "Семи вершин". Відрізняються найвищою вершиною Австралії. Континентальна – гора Косцюшко. Якщо ж розглядати всю Австралійську плиту, то найвищою точкою буде Піраміда Карстенз на острові Нова Гвінея. Тетяна Яловчак підкорила обидві. – Країна) постійно заливають дощі. Вертольотом нас доставили на висоту 4200 метрів. Там мали чекати, доки розпогодиться. О третій ранку вирушили вгору. Місцевість кам'яниста. Весь час треба було лізти по мотузці зі страховкою. Підйом і спуск тривав 12 годин.

На пік Вінсон в Антарктиді піднімалися інтернаціональною групою – латвійці, азербайджанці, канадці, непальці, росіяни й українці. Планували впоратися за чотири дні. Але, коли дісталися третього базового табору, погода зіпсувалася. Три дні з наметів вийти не могли. Було 25 градусів морозу, вітер дув зі швидкістю 50 вузлів (приблизно 80 м на секунду. – Країна). Хурделило так, що не видно було сусідній намет – за два метри. Намагалися менше їсти й пити, аби рідше ходити в туалет. На гору вирушили опівночі, коли трохи випогодилося. Були ділянки, де піднімалися й спускалися вертикальною стіною лише на мотузці. Вона постійно крутилася, бо в кожного – свій темп.

Розплакалася під час підйому на Монблан (вершина в Західних Альпах, на кордоні Франції та Італії, найвищий шпиль у Західній Європі – 4808 м. – Країна). Користувалися льодорубами. Було холодно, вітер зносив. На емоціях закричала: "Йдіть ви до біса зі своїми горами! Викликайте мені вертоліт на спуск!" Керівник групи Сергій Ковальов сказав, що наступного дня штурмуватимемо вершину. Я протестувала. Він завів у намет. Налив 20 грамів коньяку. Зігрілася, розслабилася. Наступного дня була нагорі.

×