Більшість костелів в Україні не опалюються
Від Голоду 1933 року батькова родина тікала з Чаплинки Херсонської області в Крим. Їх розкуркулили, хоча мали тільки корову й коня. Татові тоді було 8 років. Його мати, яка після падіння з горища стала паралізованою, дала старшій дочці половину золотої монети, щоб та пішла до міста купити хліба. Але вона принесла лише окрайчик – майже все з'їла дорогою. У батька вже був спухлий живіт, помирав. Коли з'їв той шматочок, йому стало ще гірше – організм не приймав їжу. Вижив чудом.
Мама працювала педіатром, батько – терапевтом. За Радянського Союзу – це бідність. За Хрущова стояла в довжелезній черзі по хліб, який давали за картками. Брата таки вивчили на лікаря, мене – не вийшло. Коли брат був у медінституті, повів подивитися, як роблять операцію, а потім обіцяв ще анатомку показати. Пацієнтці оперували варикозне розширення вен. Вона лежала накрита, видно було лише частину ноги. Як тільки хірург зробив надріз, з якого потекла кров, я зомліла. До анатомки так і не дійшла. Нудило навіть від подробиць, які переповідав брат.
Німецьку окупацію мама пережила в Криму. 15-річною бігала в квартиру, де жили німці. Там було піаніно, на якому вона намагалася грати – мріяла стати музикантом. Тому й нас із братом хотіла навчити музики. Він кинув, бо викладачка кричала, била кришкою піаніно по руках. Я ж закінчила музичну школу.
Якось подорожували з мамою Прибалтикою. Зайшли в Домський собор у Ризі. Тільки-но почула орган, на мене нахлинула лавина звуків – і я зрозуміла: це моє. Хотіла підійти й подивитися зблизька на цей величний інструмент, але нам грубо відмовили. Мені тоді було 13, образа залишилася на все життя. Пообіцяла собі повернутися в Домський собор, але в іншій якості. Через 20 років грала там концерт.
У Київській консерваторії орган з'явився 1970-го. Його зі Львова привіз органіст і педагог Арсеній Котляревський. Мав енциклопедичні знання з музики. Організував і очолив клас органа. Я була однією з перших його випускниць. Під Олімпіаду 1980 року реставрували столичний Миколаївський костел, замовили в Чехії орган та створили Будинок органної і камерної музики. Котляревський став його художнім керівником.
Він кілька разів запрошував узяти участь у концертах свою дружину органістку Віру Бакеєву. Вона вже була похилого віку, але хотіла грати по пам'яті. Дійшла до середини, а далі – не пам'ятає. Зупинилась, почала спочатку. Тричі заново починала. Потім щось пробурмотіла в бік органа, плюнула, встала й пішла просто по педалях – бум-бум.
Якось Арсеній Котляревський повіз нас на конкурс у Празі в обхід Москви – там чужих не затверджували, посилали лише своїх. Домовився про це зі своїм другом професором Фердинандом Кліндою з Братислави. Нас було троє. Перший тур проходив за опущеною завісою – щоб журі не бачило, хто виконує. Головне було – сісти на лавку і не наступити на педалі – якщо щось зачепиш, знімають із конкурсу. Мене це вибило з колії. Як тільки сіла грати, перше педальне соло з прелюдії фуги ре мажор Баха виконала повз ноти. Шок на все життя. Більше цей твір ніколи не грала.
Усім органістам у консерваторії призначали заняття із сьомої до дев'ятої ранку, бо далі починалися репетиції оперної студії. Так тривало п'ять років. Гуртожиток наш був на Російській, 70. Околиця Києва, район ДВРЗ. Виїжджати треба було о шостій, а в гуртожитку раніше четвертої ніхто не лягав. У такому режимі витримала два місяці, потім із подружкою винайняли квартиру.
Туфлі для гри на органі мають бути, як у танцюриста, – з невеликими підборами і м'які. Щоб відчувати педалі. Мають добре фіксуватися ремінцями на нозі. За радянських часів такі шили на замовлення в Київському оперному театрі або на комбінаті театральних костюмів. Граю в них досі, бо нові купити неможливо.
Для органісток потрібна спеціальна сукня з розрізом. Без нього не бачитимеш педалі. Коли сідаєш за орган, спідницю відкидаєш назад. Щоб не було видно ноги, під низ одягаєш штанці або ще одну коротку спідницю. Якось ще в Оперній студії в консерваторії грала на шефському концерті, на який запросили курсантів із військового училища. Виходжу на сцену – весь зал зелений. Коли закінчила грати, замість того, щоб піднятися й обійти лавку, перекинула ноги через неї, як зазвичай роблю на репетиції. Зал загудів. Більше такого собі не дозволяла.
В СРСР гастролі організовував Союзконцерт. Потрапити туди було важко. Київ вважали провінцією. Я лише раз побувала в турне – 1990-го виступала в Томську, Омську, Новосибірську, Челябінську й Красноярську. Держконцерт влаштовував закордонні поїздки. З ними була на гастролях у Братиславі. Весь гонорар мала віддати організаторам. Попередили: якщо загублю хоч крону, виплачуватиму нестачу в 100-кратному розмірі. За дорогу і проживання заплатили, а конверт із гонораром віддала. Навіть не знаю, скільки там було. Лише зірки – піаніст Святослав Ріхтер, скрипаль Віктор Третьяков, піаніст Еміль Гілельс – мали окремий контракт і могли диктувати свої умови.
В Україні чимало міст, де є орган: Одеса, Львів, Харків, Кам'янець-Подільський, Біла Церква, Рівне, Чернівці. У Вінниці орган розтрощили парафіяни, бо стояв у православній церкві.
"Гонорару не буде, оплатять лише дорогу. Зате отримаєте враження", – сказав наш колишній органіст Роман Красновський і дав контакти Нотр-Дам де Парі. Написала їм. За півроку попросили надіслати диск зі своїми записами. Ще через шість місяців: "Ми вас включили в чергу через три роки". 2017-го у грудні грала в соборі Паризької Богоматері. Через півроку отримала від них 400 євро.
Професійна хвороба органістів – шийний остеохондроз. А з настанням холодів починаєш примерзати до лавки. Працювала в Кам'янці-Подільському в історичному музеї-заповіднику, який не опалюється. Пробувала підкладати подушечку, та було незручно. В результаті – застудила нирки.
Ноги болять, коли вчиш новий твір і ще не знаєш, які педалі натискати. Або коли повертаєшся з відпустки. Там розслабляєшся і дозволяєш собі ходити на підборах.
Якось прихопив радикуліт. Тільки й думала, чи дотягнуся до потрібної клавіші. Доводилося і в гіпсі грати – зламала мізинець на нозі. Відмовитися від концерту не могла, бо його вже й так двічі переносили. Кістка в результаті погано зрослася.
Більшість костелів в Україні та Польщі не опалюються. В Німеччині там навіть підлога з підігрівом, а в Італії тепло через клімат.
Мій перший чоловік – скрипаль. Працювала вже в Кам'янці-Подільському, а він ще закінчував навчання. Часто приїздив. У моїй однокімнатці телефону не було. Несподівано приїжджає мама, а я – з коханим. Вона до нього: "Хто ви і чому тут живете?" Образився, наступного дня пішли в загс. Разом прожили 10 років. Свекруха мене не прийняла, казала, що я вкрала її сина. Чоловік ревнував до професії. Не розумів, що лаври музиканту приносить не тільки дар, а й праця.
Другий мій чоловік Сандро – італієць. У Києві випадково потрапив на концерт "Реквієм Моцарта". На сцені хор із 200 людей і я – за органом. У перерві Сандро через перекладача сказав: "Мені дуже сподобалася музика. Маю дві пляшки італійського шампанського, хочу вас пригостити". Відповіла: "Чудово, бо від Моцарта сьогодні сумно". Зайшли за орган і випили пляшку. Друга частина концерту була веселішою. Після виступу Сандро, коли йшов до мене, розбив на сцені другу пляшку шампанського. Вимочували велику рожеву калюжу серветками. Запросив до ресторану. Зустрілися без перекладача. Не розуміла, що він говорив, але очі горіли. Довелося вивчити італійську. Сім років приглядалися одне до одного. У шлюбі прожили 15 років.
Щороку навідуюсь у Сімферополь до брата. Доїхати поїздом можна лише до Новоолексіївки. На його прибуття чатують перевізники. До Сімферополя просять 400 гривень. Коли їхала востаннє, в черзі на кордоні стояли шість годин. Перетинали його пішки. Українську митницю пройшли швидко, а на російській наші речі викинули з машини, перерили всі сумки. Ще пару років тому 90 відсотків кримчан були за Росію і Путіна. Коли сьорбнули реальності – принишкли. Ціни на комуналку й харчі підняли. Якщо не доведеш право власності на квартиру чи машину – можуть відібрати. Не маєш документів на гараж – забирають, нема документів на землю – віджимають. Якість продуктів низька, молочка – огидна. Зараз таке враження, що в Крим повернувся 1937 рік: люди бояться між собою говорити.
7 
35413
Коментарі