"Ви на режисуру? Серйозно? Приходьте через 30 років"

Потрібно виховувати не успішну, а щасливу дитину

У батьковій родині було дев'ятеро дітей. Усі мали гарні голоси. Половина сім'ї зараз співає в хорі. Прадід у 5 років знав напам'ять "Кобзар", хоча читати ще не вмів. Учив зі слів свого тата.

Батько в дитинстві заробляв пошиттям взуття. І зараз може. Майже всі меблі вдома зроблені його руками. Коли гості питають, чи можна поставити щось на поличку, чи не зламається, відповідаємо: "Ми всі можемо повіситися на ній – і не відірветься". Тато робить так, щоб служило кільком поколінням.

Характером я пішла в матір. Вона була організаторкою, влаштовувала з подругами конкурси, перевдягання, святкування. Разом із батьком працювала на заводі "Ленінська кузня" (зараз – "Кузня на Рибальському". – Країна), але через скандал звільнилася. У 1990-х у великому цинковому відрі носила насіння на автобазар біля нашого дому. З часом відкрила на ринку ятку, зареєструвалася підприємцем. Але там були великі побори – базар тримали бандюки. Купила хату в селі. Жила там весь теплий сезон.

 

Я не любила школИ, сварилася з учителями, відчувала цькування з їхнього боку. Ми були незаможні. Трьох дітей батьки не могли забезпечити всім, що школа вважала необхідним. Форму купили тільки братові. Вчителі мене довбали. У старших класах вчителька історії завалила на іспиті. Директорка після екзамену подзвонила і попросила перездати, зрозуміла, що це було зроблено спеціально. Жодної ностальгії за тими часами не маю.

Вступаючи в університет, вагалася між акторським і режисерським факультетами. Але в театральному імені Карпенка-Карого мене відверто відшили: "Ви на режисуру? Серйозно? Дівчинка у 17? Приходьте через 30 років". Зрозуміла: хочу бути режисером.

У громадський рух потрапила перед помаранчевою революцією. Одногрупниця Наталка Ющук запропонувала роздавати листівки "Чорної пори" під районною адміністрацію. Тоді вже було зрозуміло, що Янукович використовуватиме адмінресурс.

Перша акція – "Смугастий рейс Януковича". В офісі розстелили білі полотна і балонами малювали чорні смуги. Під час акції з Майдану йшли в бік Львівської площі у "зеківських" робах і шапках. Нам казали не підходити одне до одного ближче, як на півтора метра. Бо масові протести були заборонені.

2004 року під час першого туру президентських виборів мала ночувати на конспіративній квартирі з фейковим чоловіком. Орендували її на випадок розгону мітингу під ЦВК: якби людям довелося тікати від міліції, ми їх забрали б до себе. Я зайшла додому по речі, а мати стала на порозі: "Не випущу!" Довелося її обманути. Ледь устигла на останнє метро.

Батько приходить на наші протести. Ніколи не допомагав готуватися, бо активістів завжди вистачало. Робить реквізит для моїх вистав.

Закон про квоти (на українську музику в радіо- та телеефірах. – Країна) був ухвалений на видиху. Коли в парламенті збиралися вносити зміни в закон, ми за ніч обдзвонювали артистів і влаштовували концерт під Радою. Щоразу, коли чую пісню Жадана про Кобзона, в якій йдеться про квоти, згадую, що була причетна до цієї історичної події. Ходила на акції щодо квот, як на роботу.

Базові навички гриму отримала в університеті. На протестах гримувала більше людей, ніж у театрі.

Як провести акцію, вирішуємо під час мозкового штурму. Найцікавіші придумували інші люди, я надавала форми. Кампанію проти газети "Вести" запропонував активіст Вадим Кравчик. Сказав "Всі, хто читає "Вести", – зомбі". Ми, загримовані під зомбі, підходили в чергу по газету.

Є авральні акції, коли треба підготуватися за ніч. Але втілення буде кращим, коли є час. Пишаюся протестом, коли перевдягнули трьох активістів у сепаратистів, які закликали не приймати мовного закону. Вийшло яскраво, поліція була перелякана.

Під час акції під Адміністрацією президента Петра Порошенка до дня української мови та писемності актриса перевдягнулася в Мову, була в крові та "вмирала". Журналісти розтягнули її фото. Коли пишуть статтю про мову, ставлять знімок "закривавленої" Ані Сухомлин у вишиванці та з написом "мова" на щоці.

2006 року В'ячеслав Кириленко (тоді віцепрем'єр-міністр із гуманітарних питань. – Країна) випустив постанову про дублювання всіх фільмів українською. Та, коли помінялася влада, вирішили відкотити назад. Ми стали під Кабміном, взяли плакати з кадрами зі стрічок. Громадський активіст Сашко Снідалов спитав: "Що треба, аби зберегти український дубляж?" Відповіла: "Яскравий перфоманс, на нього потрібні гроші". Так народилась акція з персонажами мультфільмів і фільмів, які вимагали дати спокій українському дубляжу. В нас було на неї 4 тисячі гривень. Це найдорожча акція "Відсічі". Зазвичай могли витратити 300 гривень на фарбу.

Я була однією з тих, хто створив "Відсіч" (громадянський рух, виник у лютому 2010 року як реакція на режим президента Віктора Януковича. – Країна), Після того як Янукович виграв вибори, ми обдзвонили знайомих із часів "Пори" і провели перші збори. Назва виникла, коли шукала у словнику синонім слова "спротив".

За президентства Януковича мене зі львівським активістом Юрком Шивалою затримала міліція у Сімферополі за листівки проти влади. У відділку затягнули в кабінет і почали навішувати хуліганські дії. Ми відмовилися підписувати папери. Міліціонер сказав: "Усе підпишете, інакше звідси не вийдете". Мене обдало холодом. Люди вважають, що будуть мужньо поводитися під час допитів і катувань, але ніхто не знає, як чинитиме, коли потрапить у таку ситуацію. Та справа для мене закінчилася добре. Суд я виграла.

За ті самі листівки нас затримували й у Донецьку. Я відмовилася сідати в машину, повели у відділок пішки. Навколо було восьмеро міліціонерів. Говорила їм, що затримали незаконно. І тут мені прилітає у спину кулак: "Шуруй, бо зараз тут залишишся".

Акторка, яка зіграла головну роль у моїй дипломній виставі "Між двох сил", підійшла до Богдана Ступки із запрошенням на показ. Здивувався, що воєнну п'єсу поставила дівчина. Коли зіграли для нього, запросив мене на стажування в театр. Я ходила на репетиції, годинами сиділа у Богдана Сильвестровича в кабінеті, коли відбувалися зустрічі. В якийсь момент попросила дозволу поставити виставу, погодився. Це була "Дорогу красі" Володимира Винниченка. Раніше цього матеріалу ніхто не ставив, я знайшла його в журналі "Вежа". Взяла у виставу молодих артистів, які недавно прийшли в театр. Ступка любив молодь.

Після його смерті театр не продовжив договору. Мене не любив директор Михайло Захаревич, а новий художній керівник Станіслав Мойсеєв не захотів іти проти нього. Обіцяв подивитися мої вистави й вирішити, чи продовжувати співпрацю. Одного дня побачила, що мій спектакль "Попелюшка" підписали прізвищем іншого режисера. У той момент зрозуміла, що нема про що говорити.

Якби зараз запропонували піти в театр Франка, відмовилася б. Престижно, але для мене це вже не той театр.

Пишаюся виставою "Політично ненадійний" про Івана Франка. Все в ній – моя фантазія. Показує Каменяра не вічним революціонером, а людиною. Грають п'ятеро вродливих дівчат із зачісками, червоною помадою, в гарних костюмах.

Комедія "Вам чай із м'ятою чи з лимоном?" – про театр. Друзі-актори не впізнали себе в героях, хоча спільні знайомі казали: це ж він!

Настрій піднімає шопінг – гарний посуд, одяг.

стежу, чи не з'явилась у магазинах книжка з п'єсами українською, якої в мене ще немає. Перестала цікавити класика, для постановок шукаю нове.

Ми репетируємо де завгодно – на Майдані, у скверах, кафе, коли народила дочку – на даху мого будинку. Годувала, вкладала дитину спати і йшла на нічні репетиції.

Подобається думка, що потрібно виховати не успішну, а щасливу дитину. Даю Леї максимальну свободу в чітко обмежених рамках. Вона може робити все, що не нашкодить її життю і здоров'ю. Обмальовувати фарбами всю свою кімнату. Але склянку з водою, де миє пензлик, носити забороняю, бо може розлити й послизнутися.

іЗ народженням дочки довелося відмовитися від спілкування з друзями, походів, тренувань із крав-маги. Була нещасною. Вибралась на гулянку з друзями. І хтось сказав: "На кого ти перетворилася? За собою не стежиш, нічим не цікавишся". За кілька днів згорнула грудне годування, звільнила час на те, що подобається.

Працюю над виставою про вбивство матір'ю своїх дітей через депресію. Вагалася, чи варто таке ставити. В мені боролися дві людини: прагматична казала, що такий сюжет не приверне глядача, а друга – це важливо, тему треба піднімати. Остання перемогла.

×