Сім книжок, які радить прочитати Оксана Форостина
1. Аяан ГІРСІ АЛІ, "Невірна"
Авторка – 46-річна сомалійка. Свого часу втекла в Європу, щоб її насильно не видали заміж. Здобула добру освіту, знає англійську. В Голландії працювала перекладачкою для біженців. Була депутатом парламенту Нідерландів. 2004-го перебралася в Сполучені Штати Америки. Критикує іслам. Живе під цілодобовою охороною.
Ця книжка – її автобіографія. Розповідає про своє виживання в реаліях Заходу.
Наше покоління теж зробило подібний стрибок. У школі в першому класі ми мусили дивитися по телевізору XXVII з'їзд Компартії.
Для Аяан тривалий час був бар'єр – зняти хустку і вдягнути джинси. Була переконана: якщо оголить руки, всі чоловіки довкола вважатимуть її шльондрою. Так їй говорила бабуся.
Культурний шок пострадянської дійсності для нас був менш різкий, ніж для неї. Я була у трохи привілейованому становищі, як на радянську дитину. Батько їздив за кордон по роботі. В Лондоні вперше побував 1978 року. Пам'ятаю 1983-й, "глибокий Андропов". Ми сиділи з татом на кухні й дивилися політичну карту світу. Він запитує: що до Львова ближче – Лондон чи Владивосток? Я була переконана, що Владивосток, бо це ж наша країна. Він каже: подивись по карті відстань. От тоді мене перемкнуло. Побачила, що дійсність – інша, ніж мені нав'язують.
2. Славенка ДРАКУЛИЧ, "Як ми виживали за комунізму й навіть сміялися"
Дракулич – одна з перших хорватських феміністок. У книжці описує соціалістичну дійсність Югославії. Дає багато деталей, які щодня принижували людську гідність. Наприклад, якщо в Європі не викидають поліетиленові пакети з екологічних міркувань, то в Союзі їх не викидали, бо це була цінність. Їх прали. Авторка раз шокувала приятеля-шведа: він побачив, як вона мила підлогу трусами свого чоловіка. Весь Радянський Союз мив підлогу старими трусами й подертими штаньми.
3. Шеріл СЕНДБЕРҐ, "Включайся! Жінки, робота й воля вести за собою"
В оригіналі книжка називається Lean In, у перекладі – "Включайся!" На жаргоні серфінгістів означає "налягати, іти за вітром". Зараз Сендберґ – операційний директор Facebook. Доти працювала в компанії Google.
Її книжка про те, з якими упередженнями стикаються жінки, коли приходять на високі посади. Авторка закликає не боятися своїх амбіцій.
Свого часу в рейтингу найвпливовіших жінок світу вона посіла п'яте місце, перед Мішель Обамою. Страшенно соромилася. Коли всі її вітали, відмахувалася, мовляв – дурня. Доки асистентка не сказала: "Ти посилаєш людям неправильний сигнал. Якщо соромишся цього, то вони подумають, що це – незаслужено".
Шеріл не боїться розповідати про свої помилки й невдачі, як і про смішні ситуації. Наприклад, якось корпоративним літаком летіла зі своїми дітьми на конференцію. На борту з'ясувалося, що в них – воші. І вона просто там намагалася дати цьому раду.
4. Пітер ПОМЕРАНЦЕВ, "Ніщо не правда і все можливо"
Це одна з найважливіших книжок, що коли-небудь були написані про Росію. Померанцев виріс у Британії, здобув класичну англійську освіту. Вдома говорить російською. Батько – колишній радянський дисидент. Тому він добре розуміє два світи – російський і західний.
Джордж Оруелл писав про людей, які думають одне, а говорять інше. Вони звикли прикидатися, бо казати те, що думаєш, – небезпечно. Так було в Союзі, так є зараз у Росії. Померанцев стверджує: вони насправді не прикидаються, а переключаються. Наводить приклади людей, які з 9.00 до 18.00 працюють на путінську пропаганду, потім сідають у машину, вмикають "Эхо Москвы" – і вірять у почуте там. Західній людині важко збагнути цей феномен. Мені здається, це пов'язано з відсутністю переконань. Це – порожнеча, яку по черзі заповнює те, що в певний момент актуально й комфортно.
У нас зараз порожнеча іншого типу. Після Майдану все обнулилося. А нового ми ще не збудували. Заповнення наново цієї порожнечі потребує величезних енергетичних затрат.
Книжка Померанцева дорога тим, що пояснила природу мого нинішнього післямайданного дискомфорту.
5. Тоні ДЖАДТ, "Тяжко тій землі"
Там є важлива ідея про те, як індивідуалізм стає егоїзмом. І руйнує всі досягнення, набуті Європою і Америкою після Другої світової війни. Революція в Європі в 1960-х навчила цінувати права людини. Сполучені Штати стали давати раду расизму. Але, з другого боку, культ індивідуальності розучив думати спільними інтересами.
Джадт пише, що в західному світі люди не готові давати більше, ніж беруть.
6. Адам ҐРАНТ, "Давати й отримувати: як допомога іншим веде до успіху"
Книжка потрапила мені до рук перед Майданом і підготувала до всього, що потім відбувалося. Ґрант пояснює, що одні люди за природою є віддавачами, інші – отримувачами. Бажання безкорисливо віддавати є не альтруїзмом, а природною потребою.
В Україні відбувся конфлікт між людьми, які налаштовані на різні програми: тими, хто вважає, що їм усі винні, і тими, кому важливо віддавати й брати на себе відповідальність. Це добровольці, волонтери. Такі люди майже ніколи не вигорають, виконуючи свою неприбуткову роботу. Інший табір, отримувачі, болісно прив'язані до своєї програми. Брати – у них єдиний спосіб взаємодії зі світом. Янукович із "Межигір'ям" – типовий представник "отримувачів".
7. Філіп ЗІМБАРДО, "Ефект Люцифера. Чому хороші люди чинять зло"
Це дуже докладний опис стенфордського експерименту, який Зімбардо провів на початку 1970-х. Стенфорд – один із найпрестижніших університетів США і світу, вершки. Автор відібрав із них психічно здорових молодих людей. Поділив на дві групи – ув'язнених і наглядачів. Ізолював від зовнішнього світу. Інсценував в'язницю. Буквально за добу "наглядачі" перетворилися на садистів. Зімбардо сам втягнувся і перестав контролювати ситуацію. Тут прийшла його дівчина, подивилася на це і сказала: що ви робите? Потім усі дивувалися, як змогли втратити відчуття реальності.
Зімбардо робить висновок: абсолютна більшість людей, які вважають себе моральними, вразливіші до зовнішніх обставин, ніж думають. Більшість у межових ситуаціях схильні ставати жорстокими. Тому всіляких асоціальних типів треба цінувати – в якийсь момент вони можуть врятувати суспільство. Бо мають досвід іти проти течії.
2 
1
Коментарі