Людмила Шевченко виступала В клітці з 20 левами
Із 8 років займалася балетом і художньою гімнастикою. Любила дивитися вистави львівського цирку. З іншими дітьми бігали туди й підглядали за лаштунки. У 17 років переїхала до батька в латвійське провінційне місто Даугавпілс. Секції з гімнастики там не було. Пішла в народний цирк – напівпрофесійну студію. Підготувала танець з обручами та їздила по вихідних виступати.
Після закінчення школи постала дилема – куди йти вчитися. Артисти зі студії писали заяви на вступ до Московського циркового училища. І я відправила документи туди. Після цього поїхала на весілля подруги на хутір. На третій день ируене розшукав батько. Був у шоці, бо мені прийшов виклик із Москви. Сказав: "Дурість виб'єш із голови – і повернешся".
В училищі познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Володя з 14 років працював із хижаками. Заміняв під час виступів батька Дмитра Терентійовича, який був дресирувальником. Разом із Володимиром створили оригінальний номер у клітці – поєднали елементи акробатики, гімнастики та дресури. Я висіла в кільці, а леви через нього стрибали. До нас ніхто такого не робив.
Одна левиця не любила дисципліни. Не хотіла сидіти на тумбі. Інші дресирувальники кажуть, що тварина повинна завжди бути на своєму місці. А ми вирішили показати справжній характер хижака, бо це цікаво глядачам. Під час виступу левиця сходила з тумби, Володя садив її на місце. Вона вставала знову. Потім чоловік повертався і казав: "Лежати". Левиця падала й не рухалася. Дозволяли їй пустувати.
Хижаки можуть бути ласкавими й ніжними. Однак настає момент, коли перевіряють господаря. Тоді потрібно показати, хто головний. У Володі був свій метод щодо цього. На репетиції звірі виконували всі трюки, а при глядачах могли дуркувати. Бувало, відвертає від нього голову й не хоче слухатися. Володя по 15 хвилин повторював команду "до мене". Йому було плювати на те, що глядач чекає. Коли на 20-й раз звертався до левиці, та починала нервувати. Не витримувала і йшла до нього.
Був тигр, який боявся вогню. Коли Володя закурював цигарку, він падав із тумби від страху. Віддали його в зоопарк. Якщо тварина боїться, з нею нічого вже не можна зробити. Тигри – потенційні боягузи. А леви нікому не дадуть образити себе.
Левів можна тримати вдома до статевої зрілості. У нас жило левеня-хлопчик. Коли підріс, став агресивним. Довелося віддати в зоопарк. Знайшов там багато наречених. Виявилося, в нього була підвищена сексуальна потреба. Стерилізувати левів не можна, бо тоді в них випадає грива.
Була в нас левиця-симулянтка Кубина. Ім'я отримала від слова "кубик". Якось за раз з'їла 18-кілограмову телячу ногу, без зупинки могла випити 20 літрів молока. Коли наїдалася, ставала схожою на куб. Їздила велосипедом. Передніми лапами впиралася в кермо, задніми по черзі натискала на педалі. Терпіти не могла цей номер. Тому придумувала, як би його уникнути. Одного разу бачимо – кульгає. Під час вистави не чіпали її. Як виступ закінчився, Кубина миттю вибігла з клітки на чотирьох лапах. Потім ще кілька разів так нас обманювала.
У російському Ярославлі репетирували перед виступом. Я лежала на спині, через мене повинна була стрибати левиця. Тумба з-під її лап зсунулася. Кігтем зачепила мені лоб, ніс розрізала навпіл. Очі почала заливати кров. Я піднялася й побігла до дзеркала. Зрозуміла, що треба до лікарні. Хірург перелякався. Руки тремтіли, однак рану зашив. Коли закінчував, думала, вдарю його ногою. Ледве терпіла біль. На обличчі одразу з'явилися набряки. На вулиці повз мене проходили чоловіки. Один сказав: "Смотри, как нажралась. Ей, наверное, кто-то по голове дал". Соромно було.
З місячного віку виростили гімалайську ведмедицю. Жила в нас п'ять років. Вигулювали її на повідку на вулиці. У Парижі з нею мистецьку студію відкривали. Підходила до ведучого й пила шампанське. З настанням статевої зрілості стала агресивна. У Будапешті на виставі між трюками давала їй ласощі. Замість сухаря ведмедиця схопила мене за великий палець. Він повис на тоненькій ниточці. Затиснула його в кулак і допрацювала номер. За лаштунками біля умивальника намагалася відірвати. Зайшов директор цирку. Побачив це – і знепритомнів.
Поруч із Володимиром почувалася, як за камінною стіною. Він усе тримав під контролем. Зі студентських років ніколи не отримувала сама зарплату. Розписувалася, а Володя гроші забирав. Не знала, скільки заробляла. Мені так легше було, бо у фінансах не розбиралася.
1972 року номер із хижаками ставили за власний кошт і мали борги. Гроші позичали в батька Володі. Поїхали на гастролі до Хабаровська. Жили в жахливому готелі, спали на підлозі. 13 липня у свій день народження була в номері. Раптом чую з вікна: "Людмила Шевченко, вас чекає ваш чоловік Володимир". Відкрилися двері – й він зайшов. Одягнув на мій палець перстень, який коштував майже 700 рублів – це десь п'ять наших зарплат. Був із діамантами й олександритом. Образилася на таке марнотратство, ніколи не одягала. Тепер бережу як пам'ять.
У 1980-х понад три місяці гастролювали в Японії. Об'їздили 16 міст. За тиждень давали по дев'ять вистав. Працювали за добові по 25 доларів. Кожен артист собі там купив автомобіль, пральну машину, телевізор, кінокамеру. Імпресаріо оплатив переправу техніки пароплавом, бо заробив величезні гроші.
8 
35413
Коментарі