Ексклюзиви
Вівторок, 04 вересня 2018 11:35

Усе найпотаємніше і непривабливе проривалось у найнесподіваніший час і спосіб

Окупацію пережив у Донецьку разом із мамою та бабусею. Дуже голодні були часи. Іноді виручали німецькі солдати, яких на постій направляли в нашу хату. Першою моєю мовою з дитинства була російська, другою – німецька. Швидко навчився "шпрехати" з постояльцями. Іноді вони жалілися бабусі, що їх силоміць вигнали на війну. Наприкінці 1944 року батько повернувся з Уралу – туди евакуювали підприємство, на якому він працював, й перевіз нас у Київ.

Два заповіти батька закарбувалися в пам'яті на все життя. Улітку 1947-го винайняли для відпочинку хату в селі під Києвом. У перший же день спитав його: "Почему наши хозяева разговаривают на "колхозном языке"? Сказав так, бо тоді українську мову можна було почути лише на базарі. "Це не "колгоспна" мова, а українська", – відповів батько. І додав: "Ця земля годує тебе. Жити тут і не знати рідної мови – це хамство й невігластво". Я і моя російськомовна матуся досить швидко стали спілкуватися з господарями українською. Другий заповіт отримав, коли закінчував школу. Починалася хрущовська "відлига", і батько міг дозволити собі трохи більше щирості: "Синку, ніколи не ставай членом Комуністичної партії. На їхніх руках і совісті багато крові".

  Валерій ПЕТУЩАК, 78 років, кібернетик, яхтсмен. Народився 25 грудня 1939-го в Донецьку. Батько був автомеханіком, мати – домогосподаркою. 1944 року з батьками переїхав до Києва. Закінчив політехнічний інститут за спеціальністю ”Електронні обчислювальні машини”. 1962-го влаштувався в Інститут кібернетики. Працював на першій в Європі цифровій електрон­ній обчислювальній машині МЕСМ. Кандидат технічних наук, старший науковий співробітник. Був головою правління страхової компанії ”Рокада”. Зараз – член наглядової ради страхової компанії ”Рідна”. Майстер спорту з вітрильних перегонів. 1990-го відправився у свою першу навколосвітню подорож на яхті ”Дніпро”. У Новій Зеландії судно розбилося. За чотири роки повторив спробу – на власній яхті ”Лелітка” з дружиною. Додому повернулися 1998-го. Пройшли три океани й 12 морів. Здолали понад 480 тисяч кілометрів. ”Неправильно казати: ”Я підкорив океан”. Це океан мене підкорив”. Подорожі описав у книжці ”Солоний гопак”. У молодості полюбляв м’ясо. Із 30 років дотримується молочно-вегетаріанської дієти. Раз на рік голодує по 10–14 днів. ”Чим важче дається голодування, тим краще це впливає на організм”. Має тиск 120 на 70, пульс – 56 ударів на хвилину. Улюблена книжка – ”Тактика штормування” американських моряків та письменників Лін і Ларрі Парді. Після виходу на пенсію досліджує магнітне поле. Мріє написати книжку ”Нова електродинаміка”. Одружений із інженером-будівельником Наталею Македон, 78 років. Від першого шлюбу має синів 54-річного Сергія й на 10 років молодшого Михайла. Перший – яхтсмен, очолює страхову компанію ”Рідна”, другий – програміст, живе в ­Нідерландах. Має трьох онуків. На фото: Валерій Петущак стоїть на власній яхті ”Лелітка” в київському крейсерському яхт-клубі
Валерій ПЕТУЩАК, 78 років, кібернетик, яхтсмен. Народився 25 грудня 1939-го в Донецьку. Батько був автомеханіком, мати – домогосподаркою. 1944 року з батьками переїхав до Києва. Закінчив політехнічний інститут за спеціальністю ”Електронні обчислювальні машини”. 1962-го влаштувався в Інститут кібернетики. Працював на першій в Європі цифровій електрон­ній обчислювальній машині МЕСМ. Кандидат технічних наук, старший науковий співробітник. Був головою правління страхової компанії ”Рокада”. Зараз – член наглядової ради страхової компанії ”Рідна”. Майстер спорту з вітрильних перегонів. 1990-го відправився у свою першу навколосвітню подорож на яхті ”Дніпро”. У Новій Зеландії судно розбилося. За чотири роки повторив спробу – на власній яхті ”Лелітка” з дружиною. Додому повернулися 1998-го. Пройшли три океани й 12 морів. Здолали понад 480 тисяч кілометрів. ”Неправильно казати: ”Я підкорив океан”. Це океан мене підкорив”. Подорожі описав у книжці ”Солоний гопак”. У молодості полюбляв м’ясо. Із 30 років дотримується молочно-вегетаріанської дієти. Раз на рік голодує по 10–14 днів. ”Чим важче дається голодування, тим краще це впливає на організм”. Має тиск 120 на 70, пульс – 56 ударів на хвилину. Улюблена книжка – ”Тактика штормування” американських моряків та письменників Лін і Ларрі Парді. Після виходу на пенсію досліджує магнітне поле. Мріє написати книжку ”Нова електродинаміка”. Одружений із інженером-будівельником Наталею Македон, 78 років. Від першого шлюбу має синів 54-річного Сергія й на 10 років молодшого Михайла. Перший – яхтсмен, очолює страхову компанію ”Рідна”, другий – програміст, живе в ­Нідерландах. Має трьох онуків. На фото: Валерій Петущак стоїть на власній яхті ”Лелітка” в київському крейсерському яхт-клубі

Школярем бігав до сусідки, яка мала величезну бібліо­теку, читати Жуля Верна. Начитався його творів так, що океан в'ївся в душу. Мріяв побачити його, далекі країни, пережити шторми. Коли розповідав рідним за святковим столом про це, вони дорікали: "Що ти таке кажеш? Маєш приносити користь державі, а не гасати океанами". Мовчки слухав, але іноді зривався. "Ви – дикі люди", – казав. Батько не сварив. Він любив ліс і річку. У нас завжди був свій транспорт: спочатку – мотоцикл, потім – трофейний "Опель Адам". Родиною багато подорожували Кримом і Кавказом.

Вітрила почав освоювати в студентські роки. Улітку 1960-го ходив шкотовим матросом на спортивній яхті олімпійського класу "Летючий голландець".

Мріяв мати автомобіль. Але в Інституті кібернетики отримував усього 120 карбованців. Цього ледь вистачало на життя. Вирішив їхати в Сибір на заробітки. На будівництві працював по 14 годин на добу. За три дні платили стільки, як в інституті – за місяць. За три роки купив кооперативну квартиру і новий "Запорожець".

Хотів зайнятися автомобільним спортом, однак несподівано дружина захворіла на ревматизм. Майже рік провела в лікарнях, та надії на одужання не було. Випадково знайшов медика, який порадив перейти на молочно-вегетаріанську дієту й зайнятися водними процедурами. Придбав тоді розбірну байдарку. Вона повернула дружині здоров'я.

Наприкінці 1970-х почали продавати віндсерфінги – дошки з вітрилом. Ходив на серфері й спостерігав за яхтами. Став членом Київського крейсерського яхт-клубу – одного з перших в Радянському Союзі клубу приватних яхт. Вивчився на рульового, потім – на капітана. Згодом мене прийняли в екіпаж яхти "Гонта". 1985 року разом із капітаном Олексієм Грищенком отримав звання майстра спорту – за перемогу у всесоюзних змаганнях "Кубок Чорного моря".

З перебудовою, 1987-го дозволили вийти на яхті до Болгарії. У Варні тоді виграли кубок Георгія Димитрова (болгарський політик, державний діяч, 1882–1949. – Країна). За рік змагався за цей Кубок на яхті дніпропетровських друзів "Дніпро" вже капітаном. Екіпаж був недосвідчений, шансів на перемогу було мало. Вітрила нашої яхти були пошиті з лавсану (цупка водонепроникна синтетична тканина. – Країна). Спінакер, велике вітрило, яке ще називають "вітрило від диявола", мав площу 60 квадратних метрів, хоч за стандартами мало бути не менше 120. У змаганнях брала участь і "Гонта". Хлопці з неї гукали: "Дід (яхтове ім'я Валерія Петущака. – Країна), ти нас зрадив". Перша гонка тривала добу. Ми фінішували на 40 хвилин раніше за "Гонту".

1990 року капітан яхти "Дніпро" приїхав до мене в гості: "Дід, ми зібралися йти в навколосвітню подорож. Станеш нашим штурманом?" Це була фантастична затія. Завантажили яхту в Києві на "Руслан". Летіли до бухти Тіксі в Якутії, а звідти – у Владивосток. Перегнати судно в яхт-клуб погодилася бригада алмазодобувників з Якутії, в яких були кран і трейлер. Над ним яхта височіла на чотири метри. Щоб не зачепити тролейбусні дроти, капітан висовувався з каюти і піднімав їх шваброю. 40 кілометрів здолали за дві години.

Харчі з Києва не брали. Раніше був у Владивостоці. Знав, що там повно риби й ікри. Однак, коли прилетіли туди, здалося, що потрапили в епоху воєнного комунізму: гроші не потрібні, бо купувати нічого. Мали виходити в море, доки не почалися урагани, але без харчів не змогли цього зробити. Якось повз проходив чоловік: "Это вы идете в кругосветное путешествие? Можно с вами выпить?" Відповідаємо: "Можна, але пити і їсти в нас нема чого". За 15 хвилин він повернувся з двома торбами – з горілкою й закускою. Як випили, кажу йому: "Подорож може не відбутися. Харчі в дорогу купити не можемо, у місті все тільки по талонах продають". Він записав свій номер телефона: "Приходите. Я глава райсовета. Все сделаем". Наступного дня він дав талони – і ми затарилися продуктами.

У той час за кордоном уже використовували супутникову навігацію, а в нас були лише компас і секстант (оптичний прилад для вимірювання кута між двома видимими об'єктами. – Країна). Мали скромний набір вітрил, "ненамоканець" – комплект водонепроникного одягу – був один на чотирьох. Знайомі з заводу "Південмаш" установили нам герметизовані лужні акумулятори й змонтували сонячну батарею, щоб їх підзаряджати. Урешті все, чого не вистачало, нам подарували в яхт-клубі Далекосхідного наукового центру.

Коли пройшли Японське море, сказав капітану: "Піднімаємо синьо-жовтий прапор!" – "Ні, не можна, тут ще радянська влада". Вийшли в океан, і я дістав прапор: "Моя мрія – обійти навколо світу під національним стягом". – "Дід, нам твоя політика – до одного місця. Хочемо знайти нормальну країну і залишитися там". Прийшли в Нову Зеландію. Яхта розбилася. Капітан з помічником залишилися там назавжди, а ми з товаришем вирішили вертатися назад.

Автор: seahorserun.wordpress.com
  На острові Боддам архіпелагу Чагос в Індійському океані Валерій Петущак із дружиною Наталею Македон прожили 68 днів – з грудня 1997-го до лютого 1998 року. ”Було багато черепах. Наталія обходила острів, збираючи їх. На ранок з’являлися нові. Прибій за ніч вимивав їх із піску”, – каже яхтсмен
На острові Боддам архіпелагу Чагос в Індійському океані Валерій Петущак із дружиною Наталею Македон прожили 68 днів – з грудня 1997-го до лютого 1998 року. ”Було багато черепах. Наталія обходила острів, збираючи їх. На ранок з’являлися нові. Прибій за ніч вимивав їх із піску”, – каже яхтсмен

Додому добирався на риболовному траулері, який ішов із порту Окленд у Новій Зеландії до Находки в Приморському краї Росії. Попросився на борт, але попередив, що грошей не маю. Погодилися взяти, якщо працюватиму на палубі. За два тижні був у Владивостоку. Штурман траулера позичив гроші на квиток до Києва.

Повернувся в Інститут кібернетики. Зарплата була малою, та й ту затримували. Був засмучений і злий на себе. Стукнув кулаком по столу і сказав: "Клянуся, обійду навколо світу на власній яхті під українським прапором".

Друзі з Саратова запропонували зайнятися страховим бізнесом. Через три роки купив 9-метрову дерев'яну, обклеєну склопластиком яхту за 20 тисяч доларів. Анатолій Кузьменко будував її сім років. Назвав "Берендей". Та я вирішив, що яхта повинна мати українське жіноче ім'я. Перейменував на "Лелітку". Знайшов це слово у творах Лесі Українки.

Три роки страхував банківські кредити. Кілька разів "наїжджали" бандити. Одного вечора зібралися з друзями на яхті. Товариш каже: "Сьогодні – щасливий день. Саме зараз маєш вирушити в подорож". Причепився, як скажений. Уночі ми таки стартували. Згодом дізнався, що за півгодини в яхт-клуб приїхали круті хлопці. Спитали, де я. "Десь у Середземному морі", – відповіли їм. Отак я вислизнув.

У плавання збирався йти одинаком. Із ввічливості запропонував дружині. На мій подив, вона погодилася. Був переконаний, що буде зі мною до першого порту, бо має морську хворобу. Та вона витримала. Знав, як упоратися з її болячкою. За чотири години до виходу в море треба поїсти. На яхті слід лягти на диван животом догори. Три доби пити лише воду. На четвертий день ознак морської хвороби вже не було, дружина просила їсти.

У подорож вирушили з трьома тисячами доларів. Вони закінчилися, коли прийшли на Канарські острови. Друзі довезли гроші туди. Удруге кошти скінчилися в Австралії. Влаштувався помічником зварника в майстерню. Зароб­ляли 500 доларів на тиждень, а через місяць – 2,5 тисячі. Власник пропонував залишитися на три роки. Але дружина була проти.

Найважче в морській подорожі – випробовування замк­неним колективом. Нам, чотирьом дорослим дядькам, важко далася мандрівка на яхті "Дніпро". Все найпотаємніше і непривабливе проривалось у найнесподіваніший час і спосіб. А от під час подорожі з дружиною за чотири роки не посварилися жодного разу.

Дружина тричі збиралася повернутися додому. Вперше – у Болгарії після шторму. Та на березі трохи від'їлася й погодилася йти далі. Удруге – на півдорозі до Канарських островів, коли до яхти дуже близько підійшов кит завдовжки метрів 10. Востаннє про бажання повернутися додому сказала в Австралії. Потрапили в 12-бальний шторм, дружина зрозуміла, що можемо потонути. Я погодився: так, можемо загинути. І вона заспокоїлася.

На атолі Саломон архіпелагу Чагос в Індійському океані провели 68 днів. Їли кокоси. Терли їх на тертушці, робили салати й смажили млинці. Зі стовбура кокосової пальми добували солодку серцевину. Тут був рибний рай. Першу рибину зловив на тісто. Вона була велика, кругла, з наївними довірливими очима. Частину засмажили, з решти Наталя зробила пиріг. Після того риба під нашим човном стала обережнішою, від наживки з тістом тікала. Щоб зловити другу, змарнував годину. Піднімаю рибу за хвіст – на руці глибокі рани. Бо у хвості були заховані великі колючки.

Якось потрапили під шквал. Цілу ніч бігав по палубі: то встановлював вітрила, то знімав. Під ранок з каюти висунулася розкуйовджена голова заспаної Наталі. Насварила, що вночі, наче кінь, бігав палубою і заважав спати.

Зараз ви читаєте новину «Усе найпотаємніше і непривабливе проривалось у найнесподіваніший час і спосіб». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 3
Голосування Чи заслуговував Роналду на червону картку?
  • Так, це однозначно вилучення
  • На розсуд арбітра, міг обмежитись жовтою карткою
  • Це взагалі не фол і навіть не жовта картка
Переглянути
Погода