"Уперше застукала з іншою – пробачила, вдруге – не змогла"

Під столичною оперою перепродують квитки, куплені за "ковідну тисячу"

– Кому билетики? Купил за 500, продам за 400 гривен, – вусань у куцій куртці розмахує квитками на сходах перед Національним академічним театром опери та балету в Києві. 22 січня тут показують оперу на дві дії "Наталка Полтавка" Ми­коли Лисенка за п'єсою Івана Котляревського. – Места в партере. Помогите обналичить "ковидную тысячу".

Біля каси в черзі стоять четверо людей. У партері місць немає, купують на балкони першого та другого ярусів. Квитки з рук у чоловіка забирають за 10 хв. На вході глядачів просять надіти маски, перевіряють Covid-сертифікати.

 

У норковій шубі сходами підіймається 34-річна Катерина Сініченко. Її руку з двома діамантовими перснями стискає канадець Лукас, 45 років. Прилетів із Торонто.

– Познайомилися у вересні, – розповідає Катерина. – Я викладала мовні курси. Він написав, що хоче вивчити українську. 25 грудня привітала його з Різдвом. Запросила подивитися, як святкують у нас. У нього прабаба німкеня, а прадід – українець.

Здають верхній одяг у гардероб. Жетони Лукас кладе в кишеню піджака. Звідти виглядає пласка фляга для віскі.

– Пропонує вийти за нього – не можу, – розповідає Катерина, доки Лукас іде до вбиральні. – 10 років заміжня за чоловіком, з яким прожили п'ять місяців. Розлучення не дає. Не хоче ділити нерухоме майно. Має два готелі у столиці й пів сотні квартир. Познайомилися, коли працювала в нього перекладачкою. Казав, що кохає. Весілля гуляли на Балі. Уперше застукала його з іншою – пробачила, вдруге – не змогла. Як називається хвороба, коли чоловік не може зберігати вірність? Полігамність? – запитує англійською в Лукаса, коли той повертається.

– He is traitor, apostate, rat! (Він – зрадник, віровідступник, пацюк! – Країна), – відповідає той.

50-річна Лілія Прегель показує на вході довідку про одужання від коронавірусу. З лікарні виписалася у грудні. Схудла на 15 кг.

– Лікарка, яка повернула мене з того світу, коли виписувала, навіть подяки не взяла. Син тицяв їй 500 доларів, а вона: "Віддайте матері. Їй іще два роки доведеться відновлювати печінку". А я спускаю гроші на психолога. Після лікарні не можу заснути. Свєта, яка лежала на сусідньому ліжку, на очах посиніла – обірвався тромб. У 80-річної баби серце зупинялося двічі. Повезли в морг, а вона в коридорі задихала. Від ковіду померли друг, кум, тітка й однокласниця. Якби "швидка" забрала мене на пів години пізніше, теж зустрічала б Новий рік на цвинтарі.

Подруга Лілії Прегель малює губи перед дзеркальцем.

– Будеш? – пропонує помаду Лілії, та відмовляється.

– Психолог каже: "Життя людини – це чотири тисячі тижнів. Половину витрачаємо на сон, роботу й телефон". У 30 років мені хотілося незалежності, у 40 – спокою. А зараз прагну любові, баловства, романтики. Зареєструвалася на сайті знайомств. У мене немає часу на смуток і розчарування. Подзвонила подрузі – й пішли в оперу. Де ще зустрічати День Соборності? "Наталка Полтавка" – це перша п'єса, написана українською.

У буфеті – черги. 50 г коньяку Hennessy коштує 220 грн, віскі Jameson – 130, мартіні – 90.

Келих шампанського й бутерброд з ікрою купує брюнет в оксамитовому піджаку. Залишає 200 грн. Решти не бере.

– Учора весь день не їв, – говорить по телефону. – Покликали понятим. Сусід був самотній. Діти виїхали в Ізраїль 2003-го. Помер, лежав у квартирі, доки трупний запах не стало чути через витяжку. Років п'ять його ніхто не навідував, а сьогодні вранці з'їхалися племінники. Квартиру продаватимуть, та не можуть скласти ціну. Я готовий дати 100 тисяч. А вони хочуть пів мільйона. Розумію – "сталінка", центр. Але там ремонт робили ще за Хрущова.

До початку вистави – 10 хв. Глядачів просять зайняти місця й вимкнути мобільні. Шубу дружини та власне пальто здає в гардероб сивий чоловік у костюмі-трійці. З кишені випадає пачка презервативів.

– Ты на что-то рассчиты­ваешь? Эту неделю спишь на диване. Мы 15 лет в браке, а ты до сих пор не помнишь, когда у меня день рождения.

– Разве я виноват, что закрылся магазин, где я на год вперед проплатил доставку цветов? По графику в восемь утра курьер должен был привезти тебе розы.

Вистава розпочинається піснею Марусі Чурай "Віють вітри, віють буйні". Чоловік проводить дружину в зал і вибігає в коридор, щоб відповісти на дзвінок. На екрані висвітлюється "Володя работа", але чути жіночий голос.

– Зайка, сегодня не жди, – каже у слухавку. – После оперы у нас семейный ужин. Завтра заказать суши или омара? Хочешь устрицы? Покупай! Деньги сброшу на карточку.

– Я не засну, доки у квартирі його прах, – кучерявий чоловік притискає до вуха телефон і розглядає портрети артистів. – Із 5 років його не бачив. Від нас спочатку пішов батько, а потім – дід. Я думав, його немає давно. Прийшов на пошту по черевики. А мені: "Для вас є ще одна посилка". Прах діда прислали поштою. Кажуть, така була його остання воля. Вранці зателефонував адвокат. Дід залишив мені квартиру на Подолі й 25 "соток" у Василькові. Не знав, що він тримав коней. За оренду конюшні не платили чотири місяці. Де тепер узяти 60 тисяч?

На задньому ряду балкона першого ярусу дві білявки у джинсах обговорюють новий сезон серіалу "Секс і місто".

– Ти не дивилася? Міранда – сива, Керрі – вся у зморшках. Я після першої серії вирішила, що більше не включу.

– Тихіше, – робить зауваження глядачка, яка сидить перед ними.

– Макса пам'ятаєш, з яким у мене був перший раз? Уже четверту вищу здобув. У Києві вчився на економіста, у Варшаві – на юриста, у Франції закінчив економічний. Після Кембріджа його кликали топменеджером. Обіцяли 5 тисяч доларів на місяць. Не погодився, бо треба було говорити російською. Кинув усе й поїхав у село під Полтавою викладати дітям англійську.

За сюжетом опери, мати хоче видати Наталку заміж за возного Тетерваковського, але дівчина чекає на коханого Петра, який пішов на заробітки. У жіночій вбиральні це обговорюють три подруги передпенсійного віку.

– Такої дівки зараз не зна­йдеш. У мене одна невістка гуляла. Чоловік у Данії на заробітках, а вона то з одним, то з другим, – каже жінка в картатій трикотажній сукні. – Молодший зустрічався з дівчиною чотири роки. З армії його дочекалася. А як на війну пішов, вийшла заміж за другого.

Замовкають, коли з кабінки виходить невістка однієї з них. Біля виходу на неї чекає чоловік у вишиванці.

– Привіз нам невістку з Луганська. Колишня балерина, тепер викладає у школі хореографію. Української не розуміє, борщу не їсть, одні кабачки та цвітну капусту. Зараз на шостому місяці, а живота немає. Як та дитина виросте, коли мати на дієті, – шепоче подрузі.

– Лягаю спати, а над головою військові літаки гудуть. Навчання тривають день і ніч, – під час антракту вусань із товаришем гучно обговорюють можливий наступ Росії на Україну. – Київ захищений із повітря, а якщо повалять зі сторони Білорусі через Полісся? Коли влада каже, що не треба боятися, то час пакувати тривожну валізу.

– З грудня не можу спокійно жити, – каже дружина вусаня. – Боюся війни. Спочатку виготовила всім дітям закордонні паспорти, склала тривожний рюкзак. Там 30 тисяч гривень і 2 тисячі доларів, по комплекту одягу для кожного, чотири ложки, дві чашки, сухарі, рибні консерви, шоколад. Пляшка горілки й вода на два дні. Розписала план евакуації: "Втікатимемо до моєї матері в Ковель. А там польський кордон перетнемо, карту поляка зробимо". Василь уночі рюкзак розпакував. Говорить, що треба захищатися, а не драпати.

У буфеті беруть по 50 г коньяку.

×