Ведмеді найнебезпечніші – нападають без попередження
Батько мав 4 гектари землі, тримав шестеро свиней, 400 бройлерів, індиків і корову. Ми із сестрою допомагали, через це у школі нас називали "вонючками". Батька викликали, бо міг не пустити на навчання – треба було доглядати господарство. Він казав учителям: "Сидите у своїх курниках і нічого не знаєте". Так називав 5-поверхівки. Педагоги просили, щоб приходила мати – вона мовчала й червоніла.
Мав конфлікти з учителями. Зі мною треба було домовлятися, а вони намагалися загнати в рамки. Якось класна керівничка звинуватила, що нібито вкрав гроші класу. Через місяць з'ясувалося, що їх привласнила староста. Учителька не вибачилася. Такого було чимало.
Батько не змушував учитися. Коли я не вступив у циркове училище, заспокоїв: "Артиста не вийшло, я з тебе гарного тракториста зроблю".
Встигав усюди – на футбол, бокс, хореографію, в гурток судномоделювання, циркову студію. Коли підріс, батько почав на мене перекладати більше роботи і сказав вибрати щось одне. Обрав циркову студію. Хотів вчитися акробатики, але тренер сказав: "У тебе багато енергії, ти себе нею вб'єш. Дам тобі спокійніший жанр". Займався жонглюванням. Хоч його й не любив. Стоїш, кидаєш м'ячики, а всі навколо стрибають сальто. Тільки-но наставник відвертався, я вже був на батуті.
Працював із 15 років. У Нікополь приїхав цирк Північно-Осетинської філармонії. У програмі їм не вистачало двох номерів. Зайшли до нашої студії, побачили мій виступ і запропонували працювати. Того ж вечора мав вирушати з артистами. З ними поїхав додому і сказав батькові: "Відпусти мене". Він із підозрою подивився на моїх супутників. Але відповів: "Їдь". І дав гроші на дорогу назад.
Перед першим виступом коліна трусилися. Але як тільки опинився на сцені, увійшов у кураж і став почуватися вільно. Майже всі жонглери під час виступу слідкують за предметами, з якими працюють. Я завжди дивився у зал, це моя фішка.
Гроші для мене ніколи не були на першому місці. Відпрацьовував п'ять номерів, а платили за один. Та що частіше виходив на манеж, то більше отримував задоволення.
П'ять років працював клоуном. Нашого постійного артиста забрали в армію. Директор панікував, бо ніким було замінити. Другий клоун заспокоїв: "Дайте мені Кобзова, я з нього зроблю артиста". Репетирував два місяці. Мені пошили костюм у біло-червону клітинку, дали картуз і накладний ніс. Перед виходом на сцену малював очі, підводив губи. Не любив складний грим. Його важко змити, а я мав відпрацьовувати ще й інші номери.
Бувало, зал не сміявся. Партнер казав: "За першу репризу маєш зрозуміти, що потрібно саме цій публіці". Одні регочуть зі словесних жартів, інші – з падіння чи штурханів. Іноді артист запізнюється на вихід – мусиш імпровізувати, магнітофон зажував плівку – треба це обіграти. Клоунада дала впевненість у житті.
Щодня прокидався о шостій ранку. Так рано вставали лише ті, хто розклеював афіші. Ходив рекламувати цирк по дитячих садках і школах. Було приємно, коли діти з цікавістю слухали мене 16-річного. Згодом я став продавати найбільше квитків серед адміністраторів. Спершу отримував 3 відсотки проданого, потім – 5, згодом – 10.
В артистів є безліч прикмет. Не можна лузати насіння перед виступом – людей не буде в залі. Насправді, так кажуть, щоб не смітили. Не можна повертатися спиною до манежу. Це правило придумали, аби було видно, що робиться на сцені. Бо артисти, які репетирують, можуть травмувати, в когось випаде булава, наприклад. Ще одна прикмета забороняє чіпати чужий реквізит – мовляв, його власник впаде на сцені. Так говорять, бо реквізит розкладають у послідовності, в якій артист використовуватиме його на сцені.
У поїзді вкрали педалі для моноциклу, а в мене наступного дня виступ. Це був 1992 рік, неможливо щось купити. Колега йшов у відпустку, зняв зі свого велосипеда: "Бери, у мене місяць попереду".
У 1990-х цирки нікому не були потрібні. Отримував 10 доларів зарплати, а квиток коштував 10 центів. Коли приїжджали виступати в села, ходили до бабок: "Ми – артисти, в нас нічого їсти, дайте, будь ласка, два яєчка". Іноді питали, чи підуть у цирк. "Ні, в нас грошей немає". – "А сало є? Приходьте, ми вас пустимо". Під час економічної нестабільності люди найперше відмовляються від розваг.
Ми інколи приїжджали в села, де ніколи не було цирку. Важко було робити клоунаду. Завжди знаходився язикатий місцевий, який намагався зачепити артистів. Треба було зробити так, щоб і його не образити, і виступ продовжити. Коли нам казали: "Та я теж можу в цирку працювати", відповідали: "У нас якраз звільнилась клітка для мавпи". Цих крикунів важливо з самого початку поставити на місце, інакше дискутуватимуть під час кожного виходу.
Іноді бували розборки. Одному нашому колективу спалили автобус, бо клоуни зачепили місцевого блатного.
Якось нас відправили працювати на новорічних ялинках в Оренбург (обласний центр у РФ. – Країна). Грошей не заплатили. Мусили виживати за рахунок жінок: знайомилися, вони нас годували-поїли. Та доки ми вигадали цю схему виживання, їли макарони з цукром.
Коли дружина нашого дресирувальника ведмедів пішла в декрет, я став його асистентом. Це – найнебезпечніші тварини в цирку, нападають без попередження. І на мене накинувся. Вкусити не може, бо в наморднику, тому б'є лапою. Треба одягати кілька пар штанів, щоб кігтями не поранив. Були синці, але без рваних ран. Наш керівник підміняв мене. Він зробив щось таке, що ведмідь сприйняв за небезпеку. Кинувся на нього і розпоров живіт. Ці звірі – лідери, нападають, щоб з'ясувати, хто сильніший.
1997-го став адміністратором колективу "Цирк на сцені". Почав пропонувати купити кращу апаратуру, транспорт. "Сидіть і не вякайте, – відповіло керівництво, – нашій організації 50 років, у нас усе гаразд". Марно бився три роки й звільнився.
На власну справу треба було 30 тисяч доларів. Хотів узяти позику в банку, але відмовили: "Цирк – це не бізнес". Довелося звертатися до міняйл. Дали в борг під
40 відсотків на місяць.
У першому цирку-шапіто працювали моя дружина, сестра з чоловіком, кум. Сестра мала номер із крокодилами й удавами. Рептилії не піддаються дресуванню. Щоб не нападали – їх головне нагодувати. Із ситими можна робити що завгодно. Сестра танцювала поміж них східні танці. Боялася, місяць її привчав, давив на економічний стан сім'ї.
Зять на сцені ходив по склу. Довелося самому це робити, щоб навчити його. Секретів немає. Потрібна воля і розуміння, що рано чи пізно поранишся – це залежить від того, як складеться скло. На нього не станеш, якщо будеш думати, що зараз поріжешся.
Хотів, щоб у цирку була співачка. Пішов до продюсера Юрія Фальоси. "Хочеш, щоб співачка тебе не кинула, розкрути свою дружину", – порадив. Я у дружину вклав багато грошей. А вона одного ранку сказала: "Більше не співатиму". Відтоді співачок у мене немає.
2001 року мав 15 цирків. До мене стояла черга з артистів: я був чи не єдиний, хто платив хороші гроші – 200 доларів.
Якось підрахували – нашу роботу контролювала 41 інстанція. Першими завжди приходили пожежники: "Хочете тут стояти, платіть 200 доларів". Опечатували нас, викликали міліцію. Давали правоохоронцям квитки, і вони на все закривали очі. Якось прийшов перевіряльник: "Не там стоїть шатро, треба на 50 метрів пересунути". А глядачі вже прийшли на виставу. Довелося при них усе розбирати.
Великих мавп боюся, бо кусаються. Ішов якось повз клітку, зачепив рукою, мавпа її прокусила. Шрам досі залишився.
Два роки тому відмовилися від тварин. Їх важко утримувати, з ними важко гастролювати. Сіно для жирафів купували за кордоном. Дорого.
Гімнасти в моєму цирку працюють без страховки. Це фанати своєї справи. Артист Дмитро Григоров 1993-го впав із 13 метрів, його по кістках збирали. Відновився, зробив новий номер, влаштувався в канадський цирк Cirque du Soleil. Пропрацював там сім років і повернувся до мене. 2006-го принцеса Монако Стефанія побачила його номер – повітряний гімнаст на ременях. Запросила на фестиваль. 2009 року Дмитро взяв там золото.
2012-го був на аудієнції в Папи Івана Павла ІІ. Вісім тисяч циркачів з усього світу влаштували ходу Римом. У Ватикані в залі на 20 тисяч місць священики читали проповіді за здоров'я артистів цирку. Такий захід влаштовують раз на чотири роки. Для аудієнції з Папою вибирають 20 найкращих діячів, я потрапив до цього списку. Мав 2 хвилини. Подарував Папі наші циркові журнали "Гастроль", а він мені – хрестик. Переживав так само, як коли вперше вийшов на сцену.
5 
35413
Коментарі