Не маю художньої освіти, але все життя малюю і щось творю. У третьому декреті почала створювати авторські ляльки. Потім друзі відкрили у Кривому Розі картинну галерею і запросили взяти участь у майстер-класі з живопису. Раніше малювала хіба начерки ручкою, весь час боялася кольору. А після майстер-класу зрозуміла, що можу ще й писати картини.
Не мала сил, щоб малювати. Місяць не могла опанувати себе
Зараз популярно міксувати техніки. Коли почалася війна, стала робити колажі. Бо не мала ні моральних, ні фізичних сил, щоб малювати. Весь місяць просиділа в якійсь мушлі, не могла опанувати себе. А потім усвідомила, що треба щось робити.
З колежанками потрапили в мистецьку фейсбук-спільноту Сіль-Соль, і пишаюся цим. Це було важко, проривалася туди майже рік. А потім мене побачили. Не могла собі дозволити академічний живопис, бо в ньому не тямлю. Моє – це сучасне мистецтво, сама ідея. Відчуваю в собі силу продукувати думку.
Взялася за створення діджитал-колажів. Це зручно, бо можу відправляти їх покупцям в електронному вигляді. Висилаю файл, а вони роздруковують.
Немовля лежить на танку. Люди кажуть, що це страшно та прекрасно водночас
У своїх колажах використовую італійські церковні фрески XIV століття. В жодному разі не хочу образити вірян. Але деякі люди пишуть, що використовувати ікону в іншому контексті – богохульство. У мене є колаж з фото Бучі, де немовля лежить на танку. Люди пишуть, що це страшно та прекрасно водночас. На моїх колажах розірване небо, стерті обличчя в ангелів з італійських фресок. У колажі "Де твій Син?" я на фото розбомбленої Бучі розмістила лик Богородиці з малям з ікони "Утішителька".
Ангели на колажах, котрі стріляють, – це росіяни, які кажуть, що прийшли нас звільняти. Є серія "Мирні" – окупанти говорять, що прийшли з миром і добрими намірами, але тримають у руках ракети чи стріляють у роздерту душу. Є ще колаж "Мирні подарунки" – про мародерство.
Маю роботу "Мирне ДНК". Українці з росіянами здавна мають взаємну ненависть. А зараз вона зашкалює. Ніколи не пробачу їм того, що вони зробили. У наше ДНК тепер втаврована ненависть до них. А їхня до нас існувала завжди. Нікого не проклинатиму. Витрачатиму енергію, щоб благословляти свою землю, дітей і людей.
Хотіла показати жахливу нинішню дійсність. Ще раніше моя кума виїхала з Донецька до Вишгорода. Звідти їм знову довелося тікати від обстрілів. Просила мене не казати їй про Бога, бо вона втратила віру в нього. Я не знала, що відповісти.
Лежала й думала: може, не треба шокувати глядача, не потрібно розпалювати ці пристрасті, а навпаки треба їх гасити й максимально думати про мир? З одного боку, не хочеш думати про війну, але розумієш, що зараз мислити по-іншому неможливо. Після побаченого в Бучі я два дні буквально за волосся витягувала себе з депресії. Розумію, що таке відбувається в усіх окупованих містах. Але не хочу, щоб цим у мені вбили віру в людину взагалі й таким чином добилися того, що хотіли. Коли гуляла, обняла дерево й вирішила не пускати у себе страх, відчай і депресію.
Вислала всю серію. Пише, що тепер не може спокійно спати
Є деякі роботи, повну вартість яких передаю ЗСУ, а є такі, з яких частково – маю щось лишити собі на життя. За цей тиждень вдалося перерахувати війську мінімальну зарплату.
В Україні зараз гроші на творчість мало хто витрачає, більше це роблять іноземці. У США мої колажі купують і українці, які там живуть, і американці. Нещодавно хлопчина замовив мою роботу, а я вислала йому всю серію – хочу, щоб усі це побачили. Пише, що не може тепер спокійно жити. Настільки людей це ранить.
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".
3 
1
Коментарі