"У лютому-березні виїздили на завдання по 120 разів на день"

Сапер повинен уміти керувати емоціями

До 2014 року працювали переважно за зверненнями громадян. Обстежували будівництва, ліси, поля. Коли люди проводили якісь роботи, часто знаходили боєприпаси. Торік майже тисячу разів виїздили на розмінування по території Харківської області. У мирний час бувало різне: вранці знешкоджуєш боєприпаси, а потім потрібен уже як водолаз, бо потонула дитина.

За вісім років війни ОЗБРОЄННЯ сильно не змінилося – "Гради", "Урагани", "Смерчі", міномети. Усе це виробництво 1980-х. З нового – протипіхотні та протитанкові міни. Протипіхотна мала, можна й не побачити. У лютому-­березні виїздили на завдання по 120 разів на день. Тепер – 30–50. Якось треба було розчистити дорогу для гуманітарного коридору. Замість цього просиділи 2,5 години в підвалі під обстрілами. Після чого довелося швидко тікати. Автомобіль, на щастя, завівся, хоч і сильно постраждав. До будинку прилетів снаряд або касети лежать на вулиці – це все наше. Знімаємо розтяжки, мінні загородження. Улітку найскладніше – розмінування доріг у лісових масивах.

 

Мінімальна відстань між саперами під час роботи – 10 метрів. Інструменти видають не кожному особисто, а на піротехнічний розрахунок із п'яти осіб. Насамперед прохід розчищаємо гаками-кішками. Випускають промислово. Нагадують малий якір або великий гак для риболовлі. Коли немає можливості кидати кішку й бачимо явну загрозу, територію прострілюємо з автоматів.

Далі працюємо з металодетектором і щупом – метр за метром, інколи сантиметр за сантиметром. Щуп – це тонка спиця. Довжина залежить від виду робіт. Кожен сапер обирає свій варіант – від 10 сантиметрів до метра. Перевірили щупом місце. Якщо щось є, далі використовуємо ніж: прибираємо ним землю – й усе видно. Буває, приїжджаємо, а на дорозі – боєприпаси з "Града" чи "Урагана". Доводиться довбати ломом асфальт. Потім копати на глибину 2 метри. Від цих боєприпасів завжди щось залишається. Навіть якщо спрацьовують. Бойовий елемент несуть двигуни, зазвичай після вибуху вони влазять у землю.

Найскладніше працювати з розтяжками: їх пошуки займають багато часу й несуть великий ризик для життя. Розтяжка – це необов'язково дріт. Може бути нитка, риболовна волосінь. Усе, що знайдеться під рукою. Розтяжку можна поставити як на навантаження, так і розвантаження, з пасткою, без. Що до­свідченіший сапер, то хитріше її встановить. Щоб вона обов'язково спрацювала. Це ознака кваліфікації.

Чому вибухає міна, інколи незрозуміло. 9 травня підірвалися на протипіхотній міні ПОМ-2. Вона має датчики, що викидають чотири нитки завдовжки по 9,5 метра. Але спрацювали не вони, а самоліквідатор. Інший сапер пройшов поряд – і міна вибухнула. Я був на відстані 10 метрів, отримав осколкові поранення обличчя, рук, ніг. Колега в госпіталі. ПОМ-2 повинна була стояти, а вона лежала. Нитка, яку викинула, згоріла. Значить – міна вже повинна була спрацювати. Датчик самоліквідатора чекає максимум три доби, після чого спрацьовує. З 2 травня, коли її випустили, минуло сім діб. До того ж територія вигоріла. Боєприпаси, коли горять, завжди детонують. Зробив висновок, що це був прикрий випадок долі. У неї вірю. Якщо ти добра людина й робиш правильно по життю, то все буде гаразд.

Є три варіанти спорядження саперів. Використовуємо бронежилет і шолом. Також тактичний костюм для захисту рук, ніг. Ще є важкий костюм ЕOD-9, в якому сапери працюють під час екстремальних випадків. Важить 50 кілограмів. Перший раз працював у такому 1,5 години. Спітнів, виснажився, перегрівся. Після цього людей міняв щогодини. У цьому костюмі вилучали та знищували протитанкові міни ПТМ-1 з "Урагана". Це називається дистанційне мінування. Сапер підходить, залишає накладний заряд і відходить. Після чого контрольовано підриваємо. Інколи трапляється непередбачуване: у квітні сапер тільки почав відходити від міни, вона спрацювала. А це один кілограм пластиду. Вибух такої сили перебиває гусеницю танка, може пошкодити коток. Розстрілювати такі міни можна, але це не завжди спрацьовує.

Основна вимога до сапера – мати залізні нерви, вміти керувати емоціями. Але роботом себе не вважаю. Страх завжди присутній. Головне, щоб не відвертав уваги від роботи. Якщо немає страху, треба звільнитися. Дратуюся, коли чую: сапер помиляється один раз. Виходить, якщо помилився в роботі, то повністю помилився в житті. Я так не вважаю. Точно так можна сказати і про піхоту: помиляється тільки раз, коли йде в атаку.

Було страшно, коли викручував підривники в уцілілих бомбах. А вони не хотіли піддаватися. Повинні викручуватися легко. Та буває, що десь затиснуло чи збита різьба. Доводиться допомагати спеціальними ключами. І все це робиш тільки у бронежилеті та шоломі. Костюма ніхто не вдягає, незручно. Також було страшно, коли на даху будинку з бомби діставав два підривники. А в цей час тривав мінометний обстріл. Із замінованими паспортами, гаманцями не стикався. Замінований труп – це нескладно. Перевертаєш і забираєш із-під нього гранату. Багато залежить від фаховості того, хто це робить. Буває, виймають чеку. Коли перевертаєш труп, іде підрив.

Інформацію про нові боєприпаси можна знайти у відкритому доступі. Від вибуху завжди залишаються характерні ознаки. Якщо є тільки вхідний отвір, значить – усередині лежать нездетоновані боєприпаси. На Заході існує розділення серед саперів. Перші – шукають боєприпаси і ставлять мітки, другі їх знешкоджують. У нас усе разом. Нове в озброєнні – протитанкова кумулятивна міна ПТКМ-1Р. Стоять на кордоні з Росією. Страшна для танків. З нею не можна працювати – тільки розстрілювати.

Є освітлювальні боєприпаси, що їх спускають на парашуті. Освітлюють територію, щоб точніше вести вогонь по цілях. А буває, на землю дощем сиплються "світлячки". Такі снаряди випускають із системи залпового вогню "Град". Вони вибухають – й донизу летять магнієві елементи, що горять у повітрі. Коли падають на землю, підпалюють техніку й обладнання на великій площі.

Якось люди викликали нас знешкодити "страшні міни", які вони знайшли. Приїжджаємо, а там лежать фільтрувальні коробки до протигазів. Громадян можна зрозуміти – впливає паніка. Одного разу провів розмінування телефоном. Дзвонять: прилетів дрон і розсипав кольорові кульки. Питаю, чи є фотографія? Надіслали. Кажу: "А ви не бачите, що кульки з номерами? Це ж більярдні кулі".

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×