Ексклюзиви
Середа, 12 вересня 2018 14:52

У готелі побачив тарганів більше, ніж жителів у місті

У Норвегії кандидати в депутати пригощають виборців сосисками

Атестата про середню освіту не отримав. Не здав математику. Вчитель сказав, що не хоче мене бачити. Я образився й вирішив іти працювати. 1994 року попросив місце у приватній фірмі, яка займалася організацією дозвілля для школярів. Там уперше почув слово "бюджет". Доки вчився в школі – уяви не мав, що це таке.

Писав листи в інші компанії – із пропозиціями співпраці. Першим же заробив для фірми 50 тисяч крон (150 тис. грн. – Країна). Наступного разу розіслав 400 листів. Спрацювали не всі, але шефові сподобалося моє завзяття.

  Томас ФЕЛЬ, 41 рік, підприємець. Народився 1 грудня 1976-го в Осло, столиці Норвегії. Батько працював інженером у державній компанії, мати була домогосподаркою. Після їх розлучення залишився з матір’ю. Атестата про середню освіту не отримав. ”Не здав один з екзаменів. У 17 років пішов працювати”. Влаштувався у фірму з організації дозвілля школярів. Наприкінці 1990-х відкрив пивний ресторан. Був депутатом міської ради в місті Магнур. 2010-го вперше приїхав у Черкаси. Одружився з медсестрою Тетяною. Жили в Норвегії і займалися бізнесом. ”Дружині кожні три місяці треба було поновлювати візу. Зрештою вирішили переїхати в Черкаси”. Бізнес у Норвегії продав. В Україні зареєструвався підприємцем. Відкрив школу норвезької мови. Мріє про пивоварню та скандинавський ресторан. У вільний час куховарить. Улюблений письменник – канадієць Вільям Гібсон, фільм – ”Сука-любов” мексиканського режисера Алехандро Іньярріту
Томас ФЕЛЬ, 41 рік, підприємець. Народився 1 грудня 1976-го в Осло, столиці Норвегії. Батько працював інженером у державній компанії, мати була домогосподаркою. Після їх розлучення залишився з матір’ю. Атестата про середню освіту не отримав. ”Не здав один з екзаменів. У 17 років пішов працювати”. Влаштувався у фірму з організації дозвілля школярів. Наприкінці 1990-х відкрив пивний ресторан. Був депутатом міської ради в місті Магнур. 2010-го вперше приїхав у Черкаси. Одружився з медсестрою Тетяною. Жили в Норвегії і займалися бізнесом. ”Дружині кожні три місяці треба було поновлювати візу. Зрештою вирішили переїхати в Черкаси”. Бізнес у Норвегії продав. В Україні зареєструвався підприємцем. Відкрив школу норвезької мови. Мріє про пивоварню та скандинавський ресторан. У вільний час куховарить. Улюблений письменник – канадієць Вільям Гібсон, фільм – ”Сука-любов” мексиканського режисера Алехандро Іньярріту

Поряд із нашим офісом працювала комп'ютерна фірма IBM. Для хлопців мого віку це була казка – як Microsoft для нинішньої молоді. Будівля була скляна. Однак, що відбувається всередині, не видно. Доводилося тикатися носом у скло, аби щось роздивитися. Бачив у приміщенні кафе, ресторан, робочі кабінети й зали. Якось набрався сміливості й зайшов усередину. Розповів про свою роботу і попросив старенький комп'ютер. Мені дали ключі від кімнати №303. Сказали: "Бери, що забажаєш". У руках виніс навіть меблі. На цю сцену збіглися подивитися ледь не всі працівники. Мене впізнали: бачили, як заглядав у їхні вікна.

Одна з найуспішніших моїх робіт – відкриття пивного ресторану в безлюдній сільській місцевості неподалік міста Магнур. Дослідив, що дорогою повз нього проїжджають 9 тисяч автомобілів щодня: половина – зі Швеції, решта – з Норвегії. Вирішив: якщо зроблю укол у цю золоту жилу й відсмокчу бодай відсоток – матиму успіх. У триповерховому будинку раніше була молочарня – знайшов там старі автентичні діжки, в які зливали молоко. Власники питали: "Навіщо вони тобі?" Забрав, щоб варити у них пиво.

У перший день заклад приніс 500 євро прибутку. У наступні кілька діб навалило ще більше народу. Коли був в Україні, зателефонував працівник: "Ти де? Яка Україна? Тут яблуку ніде впасти". Мусив повертатися.

Норвежці запросто напиваються на вихідних – розслаб­ляються після робочого тижня. Дивує, що в Україні так чинять не лише з понеділка по п'ятницю, а й навіть на робочому місці.

Уперше прилетів в Україну 1999 року – у гості до Даші з Сімферополя, з якою познайомився через інтернет. Мати наставляла в дорогу: "Не турбуйся, там живуть гарні люди. Лишень мають відсталі технології". Я приїхав і остовпів. Здалося, машина часу перенесла на 50 років у минуле: старенькі жалюгідні автобуси, неприбрані парки, жахлива інфраструктура. Знав три слова російською: "да", "нет" і "пиво".

Україна розвивається стрибками: після кожного настає пауза.

У Норвегії, здається, 11 діалектів. Інколи важко зрозуміти, що каже співрозмовник. Ці діалекти – ніби українська, російська, польська, словацька й білоруська мови. Подібність є, але це далеко не тотожність.

Із майбутньою дружиною Танею переписувався у соціальних мережах рік. 2010-го поїхав до неї в Черкаси. Дороги були розбитими. Але після обрання нового мера ситуація почала мінятися: стали ремонтувати центральні вулиці, парки, пляжі. Зараз півстолітнього відставання від Європи вже немає – максимум 20 років. Однак корупція тягне Україну назад. Якщо здолати її – буде шанс на стрімкий розвиток.

У Норвегії встиг побувати депутатом міської ради. Балотувався від не надто популярної Ліберальної партії. Кандидати в депутати зазвичай пригощають виборців сосисками або дарують квіти. Я купив сосисок і обгорнув їх салом – тих, хто має мало шансів на перемогу, називають "сосисками в салі". Було смішно, недорого й ефективно. Набрав 5 відсот­ків голосів і пройшов до муніципалітету.

Жоден норвежець не зрозумів би зміст фрази, якби почув: я хочу купити ваш голос.

Страшенна перепона для розвитку в Україні – митниця. Це як колода на дорозі. Рівень корумпованості там – ­захмарний. Державні службовці, які заважають розвиватися власній країні, – це сюр, абсурд, нісенітниця.

Черкаси – ідеальне місто для бізнесу, бо розташоване в самому центрі країни. Звідси зручно дістатися до будь-якої її точки.

Колишній мер Сергій Одарич прихильно ставився до мене. Пропонував купити комунальний готель "Черкаси" в центрі міста. Вирішив провести в ньому ніч. Побачив там більше тарганів, аніж жителів у місті. Від купівлі відмовився.

Кухоль пива в українському ресторані коштує 30 гривень, а в Норвегії за нього треба заплатити щонайменше 150, тобто 5 євро. Але молоко, якісний сир і свинина у нас дешевші.

Ознака цивілізації в місті – аеропорт і власна пивоварня. Без першого ще якось можна прожити, а без другого – ніяк. Черкаси не мають ні того, ні іншого. Хочу відкрити тут свою справу. Знайшов норвезьких інвесторів. В ідеалі бачу пивоварню і скандинавський ресторан – українці теж люблять м'ясо, оселедець і смачне пиво.

Українці прагнуть поїхати на заробітки в США, Канаду, Велику Британію. Ніхто не рветься до найбагатшої країни світу – Норвегії. А в нас страшна нестача медсестер – бракує близько п'яти тисяч. Раніше цю нішу заповнювали працівники зі Швеції. Але потім їм стали платити, як і в Норвегії. Також бракує будівельників та інженерів. Усі мусять знати англійську. Якщо володіють норвезькою – зароблятимуть значно більше.

Українці вражають своєю терпеливістю. В Європі Януковича і його жирних прихвоснів вигнали би з ганьбою на другий день. А тут його терпіли чотири роки. Був у захваті, коли почалася Революція гідності.

Ненавиджу, коли хтось у Європі говорить про громадянську війну в Україні. Це агресія Росії. На Заході свою чорну справу робить кремлівська пропаганда. ­Однак, до честі норвежців, головні телеканали й центральні газети називають речі своїми іменами.

Якось у Норвегії до моєї колишньої дівчини Даші підійшов росіянин. Опісля спитав у неї, чому не говорила з ним російською. Почув у відповідь: "Не кожен росіянин – мій друг". У мене навпаки: коли чую, що в Черкаси завітав норвежець, швед або данець – одразу біжу знайомитися.

Українці бояться брати на себе відповідальність. Перший крок їм зробити важко – чекають, що хтось покаже приклад. Це пережиток Радянського Союзу.

Перший похід до українського лікаря запам'ятався назавжди. Таня зайшла в коридор і спитала: "Хто крайній?" Я остовпів. У Норвегії черг немає. Пацієнт записується до лікаря на певний час через електронну пошту – чекати під кабінетом не треба.

Фасадними людьми називаю тих, хто купує дорогі телефони й автівки, а потім не має грошей на бензин. В Україні таких багато. А на Заході навіть мільйонер може їздити простим авто, користуватися старим телефоном і носити теніску з плямами.

Якось виникла ідея: щоб норвезький уряд одночасно з видачею візи дозволяв емігрантам і працевлаштуватися. У суботу ввечері зателефонував однопартійці – депутатові Стортінгу, аналога Верховної Ради. Представився. Вона одразу згадала мене. Запропонувала заповнити формуляр. Згодом довго обговорювали ідею. Якби справа була в Україні, то депутат Верховної Ради мене і слухати не став би.

Зараз ви читаєте новину «У готелі побачив тарганів більше, ніж жителів у місті». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода